..Я намагався відчувати твою біль (від крил стигмати)
таку пронизливу і в той же час таку солодку,
Тонкий вловити..
Ні! Найтонший, найніжніший аромат твого волосся..
До голок в серці я тебе хотів,
спіймати..
і рАзом проживати кожен теплий дотик,
Я б знов тебе губив, щоб знов тебе знайти,
я б ще раз відпустив, та тільки не назовсім…
Я вбирав тебе на повні груди,
коло скель..
і ти не уявляєш як тобою пахло море,
Зануритись в його
таку солону воду боляче, не менш ніж в тебе..
Я відчував – твої обійми клей,
я благав не втратити лиш розум від очей твоїх казкових,
А зараз лиш благаю, щоб мені ці очі повернуло небо.
Порахувати по пісчинці всі земні пустелі..заради тебе..
щоб тільки знов почути в телефоні голос твій,
Щоб зрозуміти – десь ти є..
частинки тіла і душі,
та рани що зникатимуть без болю.
З тобою політати просто неба,
я хотів..
а поки, я лиш шлю тобі листи,
які ніколи не доходимуть до тебе..
з таким простеньким підписом:
"Тобі. З любов’ю…"
Тео Даль
