Українське сонце зійшло над полями,
Освітило землю, скроплену сльозами.
Кров і сталь — в окопах дим,
Але світло ллється крізь морок густим.
Воно — не зрадило, не згасло в журбі,
Світить героям у кожній добі.
Там, де піднявся солдат із землі,
Сонце торкнулося ран на чолі.
У чорній хустині мати стоїть,
Та серце її — як те сонце, горить.
Бо навіть у горі, у втраті, в сльозі
Ми залишились на нашій землі.
Сонце встає, несе нам надію,
Свободу, правду і вічну мрію.
І доки воно світить нам з висоти —
Ми будемо жити, боротись, рости.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
