Учителю

Колись, у сиву давнину,
Щоб грамоту пізнати.
Йшли учні, йшли по одному,
Учителя шукати.
Вони всі йшли не день, не два,
Роками йшли й шукали,
Коли ж знаходили його,
То дуже цінували.
Для учні він був цар і Бог,
На вчителя молились,
За те, що він їх жити вчив,
Вони йому корились.
Що він казав – для них закон!
Це учні добре знали,
І ті знання, що він давав,
Вони не забували.
Але пройшли уже віки,
Все шаром пилу вкрилось,
Любов до вчителя, де ти?
Повага, де поділась?!
Можливо, все попереду для вас,
І щастя мить вам подарують хлопці і дівчата,
Коли одного разу учні вам
Слова подяки скажуть не в день свята!

Віктор Мартинов