Чи ми — лиш іскри в чорнім морі,
Що вмить згоряють без сліду,
Чи хижі звірі у покорі,
Що рвуть братів за крихту льоду?
Чи, може, квіти, що вмирають,
Не зрозумівши, звідкіля
Ростуть коріння, що страждають
Під тягарем земного зла?
Ми зводим вежі із каміння,
А серце — пустка, темний льох.
Ми нищим ліс, своє коріння,
І п’єм отруту, мов медок.
Ми — тіні власної ідеї,
Ми — сни згорілої зорі.
Ми прагнем світла, а ланцюги
Тягнемо в безвість на порі.
О, дивний роде! Хто ми є?
Чи мудрий рід, чи темний чад?
Чи лиш зерно, що в землю впаде,
Щоб розцвісти… чи згнить в стократ?
Іванюк Артем
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
