У дитинстві мріяв я без кінця,
І світ був зелений в очах мого серця.
Вірив у мрії, у світлі думки —
Дні пролітали, мов швидкі літаки.
Я дивився у небо, летів до зірок,
Так часто сміявся, мов вітер у полі.
Я мріяв колись, вірив, любив,
Що будував — сам потім згубив.
Душею летів, та крил не зберіг,
І біль залишився у серці навік.
Стрілки летять, та їх не спинити,
Мріяв про більше — не зміг все зробити.
Та, певно, це є та цінність життя —
Що твоєму життю нема вороття.
Душу тривожить лиш думка одна:
Тепер розумію я цінність життя.
Дивлюсь на зорі, ловлю тишину,
Дивлюся на небо, зустрічаю весну.
Та роки пішли, як у давнім сні…
А я ще живу на цій грішній землі.
Набридло все бачити, усіх розуміти,
І мовчки терпіти, коли вже безсилий
Себе зрозуміти.
Жив я, як умів — це була моя дорога,
Комусь не прийнятна, але це — моя доля.
Колись я світанки зустрічав з теплом,
Тепер же прощаюсь із днем — мов із забутим шляхом.
Та роки пішли, як у довгому сні…
А я ще живу, хоч не бачу причин,
І кожен мій крок — ніби крик серед стін.
Стрілки летять, та їх не спинити,
Мріяв про більше — не зміг зупинити.
Та, певно, це є та цінність життя —
Що твоєму життю нема вороття.
Душу тривожить лиш думка одна:
Тепер розумію я цінність життя.
Андрій
