Під вогнями небесними, в мороці скриваючись,
Малими кроками по лісі давньому ступаючи,
Туманний обрис в мантії, оглядаючись,
Несе в руках старезну чашу, проливаючи
Бордовий напій жертовний за ніжку тримаючись.
Обходячи вітки павші,
Переступаючи баюри глибокі,
Через багновицю при повні.
Тихим шепотом чашу намовляючи,
Щоб доля злая оминаючи,
Звернеться в холодні руки, стікаючи,
Кармазиновими краплинами лягаючи,
Нового володільника шукаючи.
По путівцю через хащі нога ступала,
Піснею воронів чарувала,
Через темінь дерев спостерігала,
За людиною в потемка слідувала,
Лісова Почвара на вухо шепотала.
Іскрометними очима зоглядала,
Людину в мантії наздоганяла,
Затягнути ноги в мочарі жадала.
Примару обминаючи,
Чоловік кульгаючи,
Виходив з боліт, лаючи:
«Хай тебе Наві буде глитати,
де сонце не буде палати,
а зоря присипляти!».
Вогні квадрантиди небо осяяли,
Зоряним дощем осипаючи,
По стежці лісовій, де ворони на вітки попадали,
Чорними очицями споглядаючи.
Як Старий до ідола скельового чашу прикладаючи,
На долю погожу, прокльони розливаючи,
Сочиться гранатова жертва, опадаючи,
До Чорнобога звертаючись.
Через Сатурн зблисне іскра, приймаючи молитву гірку,
Із мряковини поглянуть створіння із Наві, дивуючись дарунку,
Чоловік задкуючи від потвор мерлих, шукаючи порятунку,
Лине на втіки крізь праліс трясовинний, вдихаючи пилюку…
06.02.2025
Анастасія Франків
