Шепіт листопада

У небі сивім тане день осінній,
І листя, мов зітхання, обліта.
Земля вдивляється в своє коріння,
Шукає спокою серед життя.
Шепоче вітер казку про безкрайність,
Про сон, що сповиває голі гаї.
А у душі — і сум, і тихий рай,
Де пам’ять теплом стелиться в надії.
Листопад змикає обрії тонкі,
Малює хмари в променях тремких.
І серце, як багаття, не згасає —
Горить, вбираючи всі барви вічних мрій.

© Віталій Носичев.
Віталій