Щоб жила любов

Чарівна квітка в затінку зростала
Немов лебідка ніжною була,
Але завжди у задумах блукала і сумувала
Бо одна росла.
Та ось одного сонячного ранку,
Коли розквітла весело земля,
Господь подарував її надію
-Настала вже і місія твоя!
І віра поселилась у серденьку,
Приємний аромат леліяв скрізь.
-Якби могла, якби я тільки вміла
У це життя принести щирий сміх.
-Подарувати радість у зажуру,
Зростити посмішку на зморенім лиці.
Помріяла й отямитись не встигла
Була уже у юнака руці.
Хлопчина так тримав її легенько,
Щоб не зранити ніжне стебельце.
-О Боже, хай усе здійсниться!
-Хай посміхнеться дівчини лице.
І легким рухом, може і непевним,
Юнак її протягує у вись.
А дівчина радіє і сміється.
-Яка красива, тільки подивись!
Зраділа квітка. Вмить затріпотіла
І ніжний аромат почувся знов.
Як це прекрасно – жертвувать собою
Заради того, щоб жила любов!