У всесвіті зірки тремтять мов свічки,
Та їх не зрівняти з любов’ю такою,
Що в серці Дениса палає щомиті —
До Юри Яночка, без краю й спокою.
Не зміряєш ту силу ні морем, ні гірським хребтом,
Бо навіть Всесвіт здається тісним,
Коли він говорить: "Юро, ти — мій дім",
І світ стає світлим, і день вже не сірим.
Без тебе — мов осінь без листя й весна без пташок,
З тобою — мов зорі в нічному віконці.
Кохання це — вічність у кожнім рядку,
Що пише серце в любовній сторонці.
Денис не боїться ні бур, ні зими —
Його почуття — то мов полум’я в грудях.
Юро Яночку, знай: у кожній думі
Він знову й знов тебе кохає — без суду й осуду.
Носко Денис
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
