мені приснився дивний сон:
це був хао́с,
це був "дурдом"
і серед шуму язиків
я рвала зв’язки
ланцюгів.
я там побачила "отця",
і на колінах,
як "вівця"
я плакати почала гірко,
та він сказав:
не треба стільки.
не допускай пітьми
як б’ють;
змахни крильми,
про страх забудь.
і він підняв мене як згубу,
із серця вийняв
тріску шлюбу.
вогонь торкнувся моїх скронь,
я стала сильна,
наче бронь.
страх — не мій бог, не мій закон,
я вже не тінь,
прощай, полон.
(10:00, 20.07.19, с. Настасів, Тернопільського р-ну)
Olivia Home
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
