Я вже нікуди не спішу

Я вже нікуди не спішу,
З собою хочу помовчати,
Руками небо обійму…
Люблю по лісу погуляти…
Хай тиша зупиняє мить,
Хай щебіт звеселяє душу.
Крізь марафон прожитих літ –
Віддихатися, зупинитись мушу.
Не хочу догоджать рідні,
Бути зручнОю всім і всюди,
У клопотах, як у багні,
Блукати, наче та заблуда.
Бо вже відчула пульс життя,
Бо хочу бути у натхненні!
Якась невидима рука
Торкнулася благословенням!
А ріки, як завжди течуть…
І гори розсікають хмари
Та, ніби помінялась суть,
Змінився ракурс, якісь чари…
Я вже нікуди не спішу,
Спинилась мить, стоп-кадр на фоні.
Погляну – світ заворожу,
Помрію у земному лоні.

Надія Холод