Це навіть не диво, не вперше-
Що жертва винна сама.
Тому, хто, як дихає, бреше
Всі вірять. Це не дивина.
Я винна, що хочу свободу!
Я винна, що довго терплю!
Що всім українським народом
Я землю свою так люблю!..
Признаюся, винна і в тому,
Що зброю взяла я до рук,
Як нелюди влізли додому-
Їм мало було моїх мук.
Вони моїх діток вбивали,
Моїх гвалтували сестер,
Майно моє все розкрадали…
Так в чому я винна тепер?!!
Чи в тому, що не покорилась
І відсіч потворам дала?
Чи в тому, що я народилась?
У вільній країні жила?
Та хто мене буде судити
За захист моїх дітей?
Ви вмієте лиш говорити!
Ви горя не знали й смертей.
Ви просто ховались за мною,
Казали:" терпи, терпи.
Війна обійде стороною,
Якщо тільки змиришся ти".
Не було такого й не буде!
Пролита кричить наша кров.
Та що з вами трапилось, люди?!
Н@силля- це зло, не добро!
Не хочу я світу такого,
Де жертву судитимуть знов.
Не буде миру міцного,
Якщо виправдовувать зло.
Олена Каліман
