Я дихаю тобою, Україно

Я дихаю тобою, Україно,
Твоїм ранковим подихом степів,
Твоїм безмежним небом і калиною,
Що плаче біля спалених садів.

Я чую пісню рідної країни,
Вона летить у тумани й світи,
У ній — любов, що з болю проростає,
І сила, що дає мені рости.

Тобою я живу в часи тривоги,
Коли гуде над полем грім війни,
Коли сини стоять на межі змоги,
Щоб знов розквітли мирні твої сни.

В надії бачу мрії всі здійсненні,
А вітер волі шепче через край:
“Живи, моя свята, благословенна, —
Не згасни, Україно, не вмира́й!”