Я звикаю думати про тебе.
Я звикаю чути голос твій.
Я звикаю і, здається, вже не треба
Ні бажань, ні моїх диких мрій.
Я звикаю лиш тебе чекати,
Я звикаю пам’ятать тебе.
Я звикаю так тебе кохати,
Що сварю сама себе за це.
Я звикаю. І для мене це – страждання.
Я звикаю. І це мука неземна.
Я звикаю до твого незнання
Моїх думок, ніжності й тепла.
1997 р. ©Ірина Вірна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
