Я намалюю…
Якщо би я малював цей світ,
То б видумав нові, небачені фарби,
І вивернув сенс цей навиворіт,
Де більше не діють напівзгнивші мантри!
Де “Зло”- це “легенда, в яку вже не вірять,
А сонце…,- це сонце, дитя вічності й сили,
І після затемнення, усе вони змінять,
Хоча і вважали, що давно її вбили!
Теперішнє пекло-це замах на Всесвіт,
Де кожна мураха-сильніша Творця,
А жити- це виклик, це кігтями скрегіт,
І статус та гроші-“вселенська броня”!
В нас зникло добро,розуміння та віра,
Та вмить огорнула байдужість сліпа,
Годували ми довго чужого нам звіра,
І тихо прийшла так підступно біда.
Цей погляд змарнів, цей світ зупинився,
Бо втрачений сенс, покалічений дух,
Іржею ненависті покірно покрився,
Та демону душ віддавшись, потух!
Но Час не підвів, – камердинер Творця,
Без слів, без емоцій, без лишнього звуку,
Завершує ери у променях сонця,
Він створює сутність, обнявши цю руку.
Нам все роз’яснили, а ми трактували!
Під ім’ям Його, завели лжебогів,
Ми так все старанно фабрикували,
Що стали невидимі для ворогів.
Ми молимось вперто глухому Єству,
Ми сліпнем самі, вбиваючи Бога!
Проходимо марно колючу верству,
А стежка така, болюча та довга!
Якщо би я малював цей світ,
То, мабуть б зустрів посланців забуття,
І опір бездушних, та “Новий завіт”,
Про вічність та небо через каяття.
А я ризикну…, а я намалюю….,
Цей світ в кольорах, притаманних добру,
І в камені вічності п’ять слів закарбую,
Та витягну вверх на найбільшу гору.
Яцинич Микола
Микола
