Я сів у потяг, їду у майбутнє,
Назустріч мріям, що в серцях палають.
Далеко десь за обрієм присутнє
Життя нове, де віри не втрачають.
В купе мовчання, в серці — тихий спогад,
А за вікном — поля, ліси та ріки…
Я їду, мов паломники до Бога,
Зустріть спокійні дні — міцні, навіки.
Пливе Дніпро – артерія надії.
І небо світить вогником святим.
Віршами серце шепче: «Я з України!»,
З народом сильним, добрим і живим.
Зі мною в потязі душа народу,
І кожен пасажир, неначе брат.
Хтось їде з болем, хтось — за перемогу,
А хтось тут хоче щастя просто так.
Я бачу в снах наш Київ, Львів і Харків,
Де діти знову граються в футбол;
Красу та велич українських парків.
Луна на стадіоні, слово "гол"!
Я їду у майбутнє не самотньо,
Зі мною Бог і Він – моя броня.
Скрізь чути солов’я веселі ноти,
А також чуть як гавкає щеня.
І хай не зіб’ють з шляху бурі й грози,
Майбутнє наше — в правді і добрі.
Зігріє нас любов, розвіє сльози,
Бо Україна — в серці і душі.
Юрій Сіромашенко
