І знову прірва на шляху, і обійти її не в змозі,
І вороття назад нема, стою одна я на дорозі.
Як зачарована стою, ледь не втрачаючи свідомість,
А навкруги повзе пітьма, затягує у невідомість.
Годинник відбиває час, а я себе не відчуваю.
Лиш навкруги тваринний страх, мабуть мене уже немає.
Але продовжують думки плести незриму павутину,
Дають надію на життя, на те, що світ цей не покину.
Залишиться позаду прірва, і зникне темрява та страх
А попереду буде світлий, широкий та щасливий шлях.
Світлана Сомош
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
