Двадцять років промайнуло,
Як ми бачились востаннє.
Ти говориш, що кохання
Із роками не минуло.
І коли мене побачив –
Ніби небо долу впало
І земля з під ніг пропала,
Світ здригнувся, ти пробачив.
Все: побачення останнє
І мою тобі відмову,
Неприємну нам розмову
І відринуте кохання.
Тільки я тебе прохаю,
Щоб не починав ти знову,
Бо отримаєш відмову
І розсердишся я знаю.
Рада, що тебе зустріла,
Вдячна я такій нагоді.
Тільки зміни у природі,
В світі я не оцінила.
Я їх просто не відчула.
Мабуть, мимо промайнули.
Серце, душу не торкнули,
Хоч тебе я не забула.
<br>Світлана Сомош
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
