Усе життя ти жив у злі,
Ростили тебе в вакуумі,
Продався ти ненависті й брехні
І кажеш ми однакові!!!???

Ти повен гнилі й гіркоти,
Насиллям, до розливу гною,
Маєш розвагу смерть нести
І кажеш ми брати з тобою!!!???

Ні! Ми не брати! Я не такий як ти!
Любов в мені плекали батько й мати,
Добро і милосердя в світ нести,
Моральних цінностей в житті триматись.
Дольний Віктор

Вклоняймось низько матерям, чиї сини,
В цей час буремний не зігнулися від страху.
За землю рідну в бій вони пішли,
Бо іншого не вибирали шляху.

І ці безвусі хлопчики-юнці,
Стоять в строю зі справжніми мужами!
Вони, як леви, ЗСУ бійці,
І не ховаються за чиїмись плечами.

За кожного солдата, що десь там,
Під кулями ворожими ночами.
Ми молимось щоденно небесам,
Щоб в землю не ввійшли вони хрестами.

Народе мій, не витрачай свій час,
На недоречні свята та розваги.
Бо вже для когось промінь світла згас,
Не проявляйте грубої зневаги.

Буває, інколи, замрієшся про щось,
На мить забудеш, що війна лютує.
А потім розумієш…що здалось,
Ніщо вже твою душу не лікує.

Вклоняймось низько матерям, чиї сини,
Десь виснажені, змучені в полоні.
А час іде, нема в тім іх вини,
Що побіліли материні скроні.

Вклоняймось низько матерям, чиї сини,
Вже не прийдуть, не стануть на порозі.
Повернуться Героями війни,
По встеленій трояндами дорозі…

Мальва

Забири мої медалі,
Зітри в памʼяті мрій
Немає ні болі ні печалі
І не шепучої тоски.
Мотивує тільки ціль
Доказати собі і всім
Що був правий я весь цей час
В кожній частині своїх дій
Щоб знали ви усі
Що я завжди правий.
Максим

Вернемось в історію,давнє минуле,
Коли Володимир хотів стать святим.
Якого затьмарила влада і слава,
Щоб бути володарем усіх світів.

Тоді і прийшло в наші землі прокляття
Коли він відрікся від Рідних Богів.
Повірив в Христа сам прийняв Християнство,
Вогнем і мечем свій народ похрестив.

На декілька літ затягнулось насилля,
Він капища нищив, Волхвів убивав.
Забрав у слов’ян їх Богів і свободу,
І мертвим хрестом на віки закував.

Та ось прийшов час, розвалити прокляття,
Згадати могутність слов’янських Богів.
До Рідної Віри усім повертатись.
Вернути на землі достаток і мир.

Щоб слава Родів знов по всюди лунала,
Закінчились війни,свободу знайшли,
Під захистом Праві, дітей научали,
Не треба нам більше релігій чужих.

Верещако Сергій

Війна іде вже другий рік
ми знаємо за що стояти.
Нажаль багато тих хто втік
та далі треба воювати.
Хоч жінка ти хоч чоловік
ніхто не хоче помирати.
Та ворогів іде потік
а Україну маєм захищати.
Багато серед нас калік
і треба нас комусь міняти.
Тож встаньте всі хто цим зволік
щоб Батьківщину відстояти.
Пироженко Євгеній Григорович

Вже ніч прийшла, порозсипала зорі.
Не запізнилася, розкинула вуаль…
На різних кінцях світу є дві долі,
Замріяно так подивився в даль…

Не спиться, на душі тужливо.
Черговий день скінчився без її…
Він, як завжди, надіється на диво,
Але вона приходить лише в сні.

Покликати рука не підійметься,
Бо що сказати? Долю не впізнав…
А спомин так по тілу в’ється,
Він сам себе до віку обікрав!

І винний погляд сканував орбіти,
І крик без звуку космос розривав!..
Лишилися у пам’яті ті квіти,
Що оберемками до ніг її кидав.

Лягає спати, посмішка світилась.
Так тішать спогади, розрада хоч якась.
Вона загадкою у снах лишилась,
А він чекає знову ночі час.
ND💞
Надія Холод (ND)

Я думку Фрейда поділяю щиро
Його трактати снів люблю
Але, буває, часом прикро
Коли, обмовившись кажу.

Радник став у мене зрадник
Сергій при зустрічі Петром
Лікарня – це вірусоросадник
Ну як назвати цей синдром?

Як я вдягаю старі тапки
Кажу, що хочу нові тряпки
Окрім, я чую як "Крим наш"!
О, щось ввійшла я вже в кураж

Я Фрейда поважаю чинно
Та думки плутаю я в мить
А таргани повторюють неспинно
Про, що ти думаєш – болить
Анна Язвенко

Ми всі тут бідні і спустілі
кудись ідемо без мети і цілі
несторпно важко хоч і пустотілі
і бик не встояв на нозі
впаде не витримав ваги
ідем вже літ 400 не знаючи куди
і я б давно вже нахилив ту голову
і здав меча , але у жилах не моча а кров
загублені давно і в натовпі людей
нема ідей ,лиш мрії…
що так болісно скребуть по стінах,
здераючи обої , збиваючи у кров кісти.
наш світ це гобелен з металу і іржі
забудучи усе і вирвавши усі листки
щоденник лишу чи порву ,
збираю речі у мішок, і в ніч зірки як порошок
втечу

Артур Манукян

Вклоняймось низько матерям, чиї сини,
В цей час буремний не зігнулися від страху.
За землю рідну в бій вони пішли,
Бо іншого не вибирали шляху.

І ці безвусі хлопчики-юнці,
Стоять в строю зі справжніми мужами!
Вони, як леви, ЗСУ бійці,
І не ховаються за чиїмись плечами.

За кожного солдата, що десь там,
Під кулями ворожими ночами.
Ми молимось щоденно небесам,
Щоб в землю не ввійшли вони хрестами.

Народе мій, не витрачай свій час,
На недоречні свята та розваги.
Бо вже для когось промінь світла згас,
Не проявляйте грубої зневаги.

Буває, інколи, замрієшся про щось,
На мить забудеш, що війна лютує.
А потім розумієш…що здалось,
Ніщо вже твою душу не лікує.

Вклоняймось низько матерям, чиї сини,
Десь виснажені, змучені в полоні.
А час іде, нема в тім іх вини,
Що побіліли материні скроні.

Вклоняймось низько матерям, чиї сини,
Вже не прийдуть, не стануть на порозі.
Повернуться Героями війни,
По встеленій трояндами дорозі…

Мальва

А наче й не було нічого
До того як прийшли холоди, занапастили
Думки, вже й думати не можу, самому
Як на самоті ,в ланцюгах власних думок
Не говорю, бо слів тут моїх не потрібно мені.
Це страх як на самоті але по іншому , може
Не зможу.

Скажу «так» чи не скажу нічого,
Скажу «ні» чи замкнусь у собі,
Зможу?А може і «так»… , набрешу сам собі
Бо інакше ніяк, не допишу вірші
Бо інакше це страх
Бо інакше розгублю своє ж лице як мудак
Бо інакше не зможу інакше
Бо інакше загублюсь у пащі думок ,
Бо інакше не загою цю біль ,наче рок
Як важкезний метал розбиває, ламає
Хребти , всім тим думкам
від яких я сам же тікаю.

Утік. Так, утік. Не скажу я так чи не скажу ніяк, не важливо ,
Чи допишу вірші ,чи втечу як мудак,
Чи засвоїв урок, поглинув і здох у пащі думок.
Неважливо.
Артур Манукян