Місто Марії

Маріуполь – місто мрії.
То море, площі, Драмтеатр,
Бо місто те святой Марії
І знають всі там кожен метр.

Але так було не завжди,
Точніше до рокового дню.
Ти залишися назавжди
Таким, коли був без вогню.

Тепер вже так…

Маріуполь… Одне лиш слово.
А слово має стільки болю…
Це ніч, коли орда раптово
Спотворила твою щасливу долю.

Увірвавшись витягла зі сну,
Розриви бомб і спалахи жахливі.
Не дала зустріть Весну,
Де ми разом і ми щасливі.

А люди тихо й мирно спали,
І раптом місто зночі ожило.
Та навіть думки не гадали,
А зло навкруги обвило.

Кругом бої, летять снаряди,
«Трьохтонні» падають із неба.
Чому, чого заради?
Яка у вас у цьом потреба?

Але та орда мабуть не знає,
Що місто – сталь, хоть спалахає
І втрат важких вона зазнає,
Бо там АЗОВ собою закриває.

Я знаю, це тяжко й страшно.
Але нехай всі знають:
Допоки воїни безстрашно
Тримають місто, виживають,
Маріуполь – Україна!
Була і буде солов‘їна.
Непотрібний папірець

Стареньку Біблію візьму,
Її тихенько прочитаю.
Про те як жили предки наші
Багато Я же чого пізнаю.

Як всемогутній Бог отець
Гігантський Всесвіт сотворив.
І як по всій землі великій
Рослин багато насадив.

Як риб відправив жити в воду,
Птахів літати в небесах,
А звірів диких Він спровадив
Щоб мешкали усі в лісах

З’явилася потім людина,
Ну, а точніше чоловік.
Він придивлявсь до цього світу,
На двох ногах ходити міг.

Але сказав Отець Небесний:"Не добре жити одному".
Створив тоді одразу жінку,
Було, щоб по-домашньому.

Бог всемогутній "теревенькав:"
Плід заборонений не їж,
Бо Ти пізнаєш тоді зло,
Це буде наче в спину ніж".

І ось в один момент прекрасний
Змій взяв та Єву надурив,
Плід заборонений, щоб з’їла.
Та до гріха її довів.

Прибігла Єва до Адама,
Сказала: "З’їж чудовий плід!"
Адам одразу спокусився.
Він гріх пізнав за нею вслід.

Розгнівався Бог Всемогутній,
Обох негайно наказав
За те, що Його не послухали,
Царство небесне в них забрав.

Чудово також пам’ятаю
Жили колись там два брати.
Один іншому взяв позаздрив
І кров велику пролили.

Також Я згадую там Ноя,
Який слухняний Богу був
Він збудував ковчег великий
І при потопі не потонув.

І Мойсея пам’ятаю,
Могутнього, немов скала.
Ой, дуже мучила Ізраїль
Тоді єгипетська бацила.

Та й не одразу цей народ
Землю обітовану знайшов.
Він по пустелі сорок років
Багато труднощів пройшов

Давіда згадую також Я.
Як Голіафа переміг,
Бо в серці віру мав велику
І Бог йому в цьом допоміг.

Послав отець Небесний сина,
Якого звали Ісус,
Щоб кожен шанс мав на спасіння,
Єдиний щоб був консенсус.

Бо неможливо врятувати
Ніколи себе самого.
Я також хочу вам сказати:"Ми грішні всі до одного".

Мораль проста, хто вірить буде,
Що всемогутній Боже є,
Той після смерті своєї
В рай неодмінно попаде.
Юрій Сіромашенко

Тобі не солодко й не гірко.
Тобі не свято і не грішно.
Твоя молитва – халі Крішна ,
Або не халі і не він.
Ти не живеш і не існуєш.
Ти тінь від тіні ти маруєш .
Складаєш враження з далля ,
Але на справді лиш мара.
Ти завдаєш багато горя
І клопоту від тебе як від молі.
Можливо тобі дусту треба дать,
А потім в землю закопать.
Насипати каміння купу,
«Останню путь» там заспівать .
І вже не згадувать ніколи,
Сусіда дикого , лихого ,
Сморід з боліт не відчувать …
Ти зникнеш так , або інакше.
В той день, святковий , ми накриєм стіл!
І буде радість , будуть танці
І буде спокій на землі Святій.
03.09.2024.
Сергій Лях

Тобі не солодко й не гірко.
Тобі не свято і не грішно.
Твоя молитва – халі Крішна ,
Або не халі і не він.
Ти не живеш і не існуєш.
Ти тінь від тіні ти маруєш .
Складаєш враження з далля ,
Але на справді лиш мара.
Ти завдаєш багато горя
І клопоту від тебе як від молі.
Можливо тобі дусту треба дать,
А потім в землю закопать.
Насипати каміння купу,
«Останню путь» там заспівать .
І вже не згадувать ніколи,
Сусіда дикого , лихого ,
Сморід з боліт не відчувать …
Ти зникнеш так , або інакше.
В той день, святковий , ми накриєм стіл!
І буде радість , будуть танці
І буде спокій на землі Святій.
03.09.2024.
Сергій Лях

Я бачу біль в твоїх очах
Звучить в тобі вже тільки смуток
І присмак радості життя
У памʼяті твоїй забуто

Несеш ти силу у собі
Яка все більше поглинає
Бо тої сили не хотів
Тому вона тебе зжирає

І не життя, одна рутина
Ти ходиш, ходиш все кругом
І жити хочеться щасливо
А сам й не знаєш як воно

І сам з думками на одинці
Ти намагаєшся мовчать
Чим глибше ти їх заховаєш
Тим важче буде їх дістать

Таке життя
Така ось днина
Мовчи, ховай і поглинай
Якщо шукаєш в комусь силу
То силою ти вже є сам.
Марина Кравченко

Тобі не солодко й не гірко.
Тобі не свято і не грішно.
Твоя молитва – халі Крішна ,
Або не халі і не він.
Ти не живеш і не існуєш.
Ти тінь від тіні ти маруєш .
Складаєш враження з далля ,
Але на справді лиш мара.
Ти завдаєш багато горя
І клопоту від тебе як від молі.
Можливо тобі дусту треба дать,
А потім в землю закопать.
Насипати каміння купу,
«Останню путь» там заспівать .
І вже не згадувать ніколи,
Сусіда дикого , лихого ,
Сморід з боліт не відчувать …
Ти зникнеш так , або інакше.
В той день, святковий , ми накриєм стіл!
І буде радість , будуть танці
І буде спокій на землі Святій.
03.09.2024.
Сергій Лях

Найшли на чисте небо хмари
І перетнули наш кордон примари.
Прийшли нас ніби рятувать,
А насправді українські землі взять.

Але виникло у нас питання:
Не було у нас страждання,
Ніхто вас не збирався ждать –
Так нащо ви пришли «асвабаждать»?

Ви зруйнували нашу «Мрію»
І хотіли зруйнувать надію,
Але не вистачило сили
І знайшли собі могили.

Позбавити хотіли волі,
А взяли лиш відсіч в полі.
Бо за нами правда, з нами бог
А «рускій мір» для нас порок.

Тепер міста зруйновані горять
І люди більш не гомонять.
Мале дитя у сховищі сидить
Допоки ворог його дім бомбить.

Тож, «рускій», знай лише одне:
Кожен з вас тут смерть знайде.
Україна вистоє, хоч і вами зморена,
Бо у гербі ВОЛЯ закарбована.
Непотрібний папірець

Минають дні, минають ночі,
Минають місяці й роки.
А я ще досі памʼятаю твої очі,
Обійми і до мене кроки.

Ти являєшся мені у сні,
Я навіть відчуваю запах твій.
Ми щасливі бути мали навесні,
Але тепер ти лиш вершина моїх мрій.

Ти обіцяв завжди бути зі мною,
Слова твої я досі памʼятаю.
Тепер немає у мене сну й покою,
Тебе завжди буду чекати, обіцяю.
Непотрібний папірець

Я хочу летать как птица
Между облаков таиться
Крылья шире раскрывая
Падать вниз и вновь взлетая
Вслед за ветром ,сквозь деревья
Улетая вдоль течения
Затаясь под облаками
Лететь долгими веками
Agata

Гарненьку таку та любиму
Мені подаруй Ти дитину
Характер, щоб твій вона мала,
І тата завжди, щоб кохала.

Ти їй подаруєш життя.
Вона – твоя та й моя.
Дамо загалом, що ми зможем,
Завжди їй в усьому поможем.

Вона все найкраще візьме
Від мене та й від тебе.
Це буде кохана дитина,
Здорова та дуже щаслива.

Це Богом малюк данний нам,
Разом об’єднав нас з тобою.
Дитину хотів давно сам.
Частинка ця буде зі мною.
Юрій Сіромашенко