В твоїм серці мені так затишно
На плечах твоїх так мені солодко.
Ми вітрами з тобою плачемо
І радієм,як діти грозами

Ми блукали роками-прірвами
Щось губили,а щось знаходили
Ми хотіли любити віддано
Лише серцем,а не законами

Заховай мене під сорочкою
Українською вишиванкою
І волосся зв’яжи мені стрічкою
Бо залишусь навіки Мавкою
Рута(Олена Рибенко)

Дозволити собі зайняти в комусь місце,
Бо що то за життя,коли не любиш безумовно.
І це не означає в комусь бути грішним,
Це знак довіри щоб любить невтомно

А ти живи,бо жити треба і радіти
Що день настав,що бігають десь поруч діти.
Моя ж зоря ще трохи світить,але не довго,
Настане мій кінець,і треба відлетіти

А там вже вдома буду я, на тихім небосхилі,
Спостерігати буду з неба за тобою.
І не сиди ,не плач на тій могилі,
Але лети, на небосхил, за мною.
Рута(Олена Рибенко)

Весна..Не залишай мене одну,бо я навіки скам’янію,
Я стану пташкою без крил,злетіти в небо не зумію.
Ти поруч будь,хоча б в словах, у дотиках душі , у мріях,
Не залишай мене одну,бо я навіки скам’янію.

Зажди,світання настає,і вітер дерево колише,
Під деревом отим міцним свою незайманість залишим.
І крила виростуть, і знов моя душа помолодіє,
Не залишай мене одну,бо я навіки скам’янію.

Весна! Збудились вже пташки і повертаються до дому,
Тобі ніяк у цій порі не можна залишатися одному.
Весна! Життя вирує і цвіте,хоч я не все ще розумію,
Не залишай мене одну,бо я навіки скам’янію.
Рута(Олена Рибенко)

Як спалахи планет усіх галактик
Шляхом Чумацьким рвались наші душі у пітьмі.
Світи два різних,вже забутих практик
Сплелися наші мрії,чи то твої,чи може вже мої.

Все вкрай змінилося:надії,сподівання,
Як Фенікс птах згоріли ми до тла.
Прикуті як до скелі Прометеї,
Незвичним чином зроджуєм тіла.

Лети назустріч,соколе мій ясний на світанку,
Бо мої крила можуть спалахнуть вогнем.
Дай притулитися до тебе хоч до ранку,
Всевидящий,очисть мене мечем.

Бо лиш тоді я світ залишу людям,
Залишу спогади про чистую любов.
А ми з тобою по світах блукати будем,
І будемо світить Чумацьким шляхом знов.
Рута(Олена Рибенко)

Звук барабанів не вщуха всю ніч
Б’ються на мечах свої й чужі.
То вже не лише козацька Січ
Кров’ю налились серця мужів.

Знищено міста і гинуть люди
Додають літопису вагу.
Відбудуються міста і села всюди
А людину як зродити і яку?

Що передамо потомкам нашим
І як в очі глянути комусь?
Що ми доброго про себе скажем
Чи зневіремось в надії ми чомусь.

Стихли раптом звуки барабанів
В полі бою дихає земля.
Не носити нам чужих кайданів
Бо у кожного із нас є доля лиш своя.
Рута(Олена Рибенко)

Всі ми-незнанії світи
І таємничі,і несхожі.
Куди не глянь-усюди ти,
У дзеркалі і в перехожих.

У дітях,внуках,у батьках,
В дідах і бабцях-ти і я!
Багацтво наше у родах,
Найбільше щастя-то сім’я!

Пройшло багато,є і будуть
Важкі часи,не в тому суть..
Планету збережуть лиш люди,
Але не ті,шо сіють лють.

Настане мир,хоча й не раптом,
У всього є початок і кінець.
Чи варто жити??жити-варто!
Свобода одягне вінець.

І заспіваєм ,ще не вмерла
Лани засієм,хліба напечем.
Нам вистояти духом треба,
Нікуди звідси не втечем.

Бо ми сім’я,бо ми народ могутній
з давніх давен продовжуєм життя.
Наш шлях свободи-незабутній,
А Україна -вільная душа!
Рута(Олена Рибенко)

А Ти дивись мені у серце довго й ніжно,
Немов чекаєш на весни прихід.
Хоч там не буде зовсім білосніжно,
Та все ж в природі, як і в житті є свій вже визначений хід…

А Ти поглянь на зорі в небі тихім і безкрайнім,
Все там влаштовано в гармонії речей.
Бувають іноді порушуються правила,
Та сенс в житті, як і в природі, прихований від багатьох проникливих очей.

І пощастить тобі, коли з’єднаються і серце,розум,і душа
Відчуєш смак самотніх днів,
А за плечима сотні кілометрів по пустелі.
Тоді і зрозумієш сенс свого життя,
І жити ти почнеш не так,як вмів,а так,як того ти хотів!
Рута(Олена Рибенко)

За все життя я зрозумів одне: Не був ніколи першим у нічиєму дні. Я був тимчасовим, тінню у вікні, Хто грів серця — і зникав у пітьмі.

Мене шукали, коли боліло в грудях, А потім — тиша, забуття у людях. Як річ непотрібну — викидали знов, А я ж тримав у серці їхню любов…

То навіщо ви це робите, скажіть? Навіщо мучите тих, хто хоче жить? Хто світ вам віддав би, не просячи нічого, А ви йдете, лишаючи порожне слово…

Вони ж вірили — до краплі, до зірок, А ви палили мрії без жалю й причин. Тепер я знаю: Я лиш тінь у чужому дні… Та ще вірю — хтось побачить світло в мені…
Ілля

Ти в надрукованих словах емоції не шукай,
Шукай їх в глибині самотніх днів чи в бескінечній радості ночей.
Як стрінемось колись,ти нагадай мені про рай,
В якому ми жили на відстані душі,у ритмі серця,в погляді очей.

Залишимо як є,а далі буде шлях і корективи нам життя надасть.
Тому без паніки ,чекай, живи,кохай
Ми не прикуті до зап’ясть.

Обоє вільні…у думках,в чудових неосяжних мріях теж,
А тіло взяте у полон…а це лиш тіло-не душа,яка не знає меж.

Світи перелетить душа і віднайде тебе,
Де б ти не був і де б я не була-знайду!
В усьому має бути сенс,нехай він і веде
Туди, де ти,де рай. .чекай -я прилечу
Рута(Олена Рибенко)

Да буде ніч – казали зорі,
Коли з’явились угорі.
І стало тихо вже на дворі
Та стало темно навкруги.
Яскравий місяц в чорнім небі,
Осяює мої шляхи.
Куди йти і що робити,
Щоб було легше на душі?

17.03.2025

Зазалентінова Алла Миколаївна