Україна — це край волі,
Синє небо, жовте жито — символи її.
Де пісня плине серед поля, через гаї, ліси, степи,
До моря Чорного, до Криму.
Та все скінчилося раптово,
Замовкла пісня та вітри.
Прийшли страшні часи до нас,
І це не голод, і не холод,
Це страшная війна прийшла —
Безжалісна, лиха та підла,
Підкралася в дім наш зненацька й жорстоко.
А що ж таке, спитають діти?
Війна — це смерть та бій, біль та страждання, жертви та розлуки.
Для когось — правда, радість, перемога,
До когось — жах, страждання та утрата.
Вона — як різні сторони монети,
Дві різні сторони — світла й чорна.
Але в усіх і завжди після неї — горе, плач та пустота в душі.
Це дивно, правда? Що навіть переможці
Будуть страждати після закінчення війни.
А час то плине, не стоїть на місці.
Рано чи пізно закінчиться війна.
Питання лише в тому — де, коли і як?
Хто буде переможцем, кого чекає крах?
Доки ніхто не знає відповіді на ці питання,
Ми всі чекаємо кінця цієї битви, закінчення тривоги,
Повернення рутини у повсякденне життя.
А ти як думаєш — чи зможемо ми перемогти цей злам епохи?
Бо зараз — це не життя, а чорна днина,
Яка чаїться в нашому житті,
Крадеться непомітно на наші горизонти,
Як хижий звір, що підкрадається до жертви —
Один укус — і все, кінець її настане тієї ж миті.
Та ми — незламні, вільні українці.
Я вірю — ми переможемо у цій війні!
Ну що, тепер ти знаєш відповідь на запитання про злам епохи?
Чи все-таки у роздумах іще?..
Оксана Усович
