Пригадались зимо́ві світанки
І такі, де морозів нема,
Вечори із життя, дні і ранки,
І нічна пригадалася тьма.

І горбиста дорога з болотом,
Тихий став і місточок здаля,
Невелика хатина із плотом —
Фортецею звала рідня.

Пригадалась черемха розквітла
І підсніжники поряд, хрущі,
І веселка, мов посмішка світла,
Серед неба, в липневім дощі.

Хрускіт криги
між хвилі згадався,
Крики чайок, лелечий приліт,
Як під осінь у небо здіймався
Той же клин у зворотний політ.

Плинуть спогади, наче ті птиці,
Не придумані, всі із життя,
Смак води пригадався з криниці
І солодка, медо́ва кутя.

Й пухкий сніг по коліна, як вата,
Слизька ковзанка, наче із скла,
Із чорнильними плямами парта,
Чебреці по камінню, трава …

22.09.2025.
Ганна Зубко

Пригадались зимо́ві світанки
І такі, де морозів нема,
Вечори із життя, дні і ранки,
І нічна пригадалася тьма.

І горбиста дорога з болотом,
Тихий став і місточок здаля,
Невелика хатина із плотом —Фортецею звала рідня.

Пригадалась черемха розквітла
І підсніжники поряд, хрущі,
І веселка, мов посмішка світла,
Серед неба, в липневім дощі.

Хрускіт криги
між хвилі згадався,
Крики чайок, лелечий приліт,
Як під осінь у небо здіймався
Той же клин у зворотний політ.

Плинуть спогади, наче ті птиці,
Не придумані, всі із життя,
Смак води пригадався з криниці
І солодка, медо́ва кутя.

Й пухкий сніг по коліна, як вата,
Слизька ковзанка, наче із скла,
Із чорнильними плямами парта,
Чебреці по камінню, трава …

22.09.2025.
Ганна Зубко

Пригадались зимо́ві світанки
І такі, де морозів нема,
Вечори із життя, дні і ранки,
І нічна пригадалася тьма.

І горбиста дорога з болотом,
Тихий став і місточок здаля,
Невелика хатина із плотом,
Що фортецею звала рідня.

Пригадалась черемха розквітла
І підсніжники поряд, хрущі,
І веселка, мов посмішка світла,
Серед неба, в липневім дощі.

Хрускіт криги
між хвилі згадався,
Крики чайок, лелечий приліт,
Як під осінь у небо здіймався
Той же клин у зворотний політ.

Плинуть спогади, наче ті птиці,
Не придумані, всі із життя,
Смак води пригадався з криниці
І солодка, медо́ва кутя.

Й пухкий сніг по коліна, як вата,
Слизька ковзанка, наче із скла,
Із чорнильними плямами парта,
Чебреці по камінню, трава …

22.09.2025.
Ганна Зубко

Вже росою цікавиться вітер
І зі сходу проміння густе,
Всі калюжі, неначе, хто витер,
І болото вже, майже, сухе.

Ожив берег — щебет в долині,
І качо́к голоси між ряски,
Там писатися б маслом картині,
Там творити поемі рядки.

Ве́рби діляться тінню своєю,
Шелестить очерет на воді,
Гудуть бджоли всією сім’єю
Поміж квітами, низько, в траві.

Метушаться мурахи між тлею,
Павучок павутину плете,
Та метелик красою своєю
Вже увагу на себе бере.

Задивилося небо у воду
На незвичний веселки вінок,
Величаю словами ту вроду,
Додаючи до вірша рядок.

23.09.2025.
Ганна Зубко

Вже пізній вечір, свіжий подих,
Самотній місяць угорі,
Перед очима все, навпроти
Горять яскраві ліхтарі.

Вслухаюсь в тишу, що нависла,
В гілля тремтливе край вікна,
Де пара го́лубів притихла,
До свого тулячись гнізда.

21.09.2025.
Ганна Зубко

Вже пізній вечір, свіжий подих,
Самотній місяць угорі,
Перед очима все, навпроти
Горять яскраві ліхтарі.

Стемніле небо, зірка блима,
Така далека і мала,
Не йду, вікна ніяк не кину,
Вдивляюсь в сутінки одна.

Вслухаюсь в тишу, що нависла,
В гілля тремтливе край вікна,
Де пара го́лубів притихла,
До свого тулячись гнізда.

21.09.2025.
Ганна Зубко

Розкололось повітря мов буря,
Пролетіли снаряди й пітьма.
Разом з ними розпечена куля,
Що набита снарядом до дна.

Вибухає у вилицях тріском,
Відриває зʼєднання швів.
Розриває грохотом мізки,
Розділяючи мʼязи дротів.

Мов завмер час тої хвилі,
Коли краплі стікали дощем.
Тая кров, що ніби на милі,
Про дзюрчить під камуфляжним плащем.

І розслабляться мʼязи і жили,
Серце стане мов зламаний ґвинт.
Раптом виростуть білії крила,
Раптом вже не потрібен той бинт.

І рука впаде без контролю.
Вуста останній жар віддадуть.
Тільки думки, що сповнені болю,
На крилах до неба ввійдуть.