Обіймаю тебе думками —
Крізь тишу, крізь ночі й роки,
Де слова стають між нами
Прозорі, неначе струмки.

Ти далеко, а серце відчуває,
Як ти дихаєш в снах моїх,
І душа, немов би страждає,
Знову тягнеться на твій поріг.

Обіймаю тебе маленьку,
Без рук, без тепла долонь —
Лише серце шепоче тихенько:
“Ти моя, навіть крізь сон”.

І коли розчиниться ранок
У мряці, в дощах, де тумани —
Я знову прийду, як світанок,
І обійму тебе… думками.

Ти — моя молитва в тиші ночі,
Шепіт серця, що не знає слів,
Ти — вогонь, що світить мені в очі,
І спасіння в бурях диких снів.

Твій кожен подих — ніби сповідь ніжна,
А теплий погляд — віра без кінця,
Ти — є любов, свята і безгрішна,
Що живе в глибинах мого серця.

Я блукав у світі без причалу,
Та почув твій голос крізь дощі,
І душа моя тебе впізнала —
Між усіх, як світло у ночі.

Ти — моя молитва, ти – мій спокій,
Мій всесвіт, мій вічний храм,
І коли впаду я між зорями —
Я знову зійду до тебе там.

Ти — пісня, що живе в мені,
Немов весняний подих в полі.
Твій голос грає в далині,
Мою мелодію любові.

Твоє тепло, в душі горить,
Коли навколо сірі дні.
Твоє ім’я — мій тихий щит,
Що береже мене у сні.

А нота серця, мій мотив,
Що грає вічно, без зупину.
Ти в кожнім подиху, в дощі,
У сонці в зірці у хвилині.

Ти — музика, що не стихає,
Живеш у жилах і на сцені.
І навіть тиша промовляє:
“Ти — пісня, що живе в мені…”

Я закохалась в неба голубінь,
У сіро-білі хмари,ледь димчасті,
А ти шматочок свого мені скинь,
І порівняєм, бачиш які класні!

Спіймаю вітер, теж тобі пошлю,
І жовті лози, і вербу плакучу,
Стою я тут, все бачу наяву,
Сфотографую я його, озвучу.

Любуюсь небом досі, що іще,
Яке, мій брате, відео прислати?
Немало пам’ять наша береже,
Але вже дещо важко пригадати

Ще кілька хвиль
спіймає об’єктив,
Той кущ калини,
за́вжди дуже ря́сний,
Хоча мене, ти брате, не просив,
Та цей дарунок,
знаю, своєчасний.

26.10.2025.
Ганна Зубко