Люблю́ цю пізню, жовту по́ру
І літо бабине, дощі,
В нічному небі, на Покрову,
Вже прокричали журавлі.
І листопа́дом вже дивує,
Поміж туманами веде,
Про неї пише хтось, малює,
Журливі ноти хтось бере.
А я давно вже не співаю,
Журба по осені веде,
Щось в ній загублене шукаю,
Спокійне, тихе, гомінке.
19.10.2025.
Ганна Зубко
Захотілось березу обняти,
Упіймати росу на калині,
Йти не треба далеко, шукати,
Біля річки вони, у долині.
І вже тут, у тумані легко́му,
Де рукою до нього подати,
Поза сірими стінами дому
Із полегшенням можу зітхати.
Обіймаю березу, тулю́ся,
Щебетання ловлю́ гороби́ні,
Навкруг себе невпинно дивлю́ся
У помітні вже зміни осінні.
Вони всюди — у квітах, у листі,
У траві і колючій ожині,
Інші ро́си, уже не іскристі,
Все ж пасують червоній калині.
22.10.2025.
Ганна Зубко
Захотілось березу обняти,
Упіймати росу на калині,
Йти не треба далеко, шукати,
Біля річки вони, у долині.
І вже тут, у тумані легко́му,
Де рукою до нього подати,
Поза сірими стінами дому
Із полегшенням можу зітхати.
Обіймаю березу, тулю́ся,
Щебетання ловлю́ гороби́ні,
Навкруг себе невпинно дивлюся
У помітні вже зміни осінні.
Вони всюди — у квітах, у листі,
У траві і колючій ожині,
Інші ро́си, уже не іскристі,
Все ж пасують червоній калині.
22.10.2025.
Ганна Зубко
Струсив вітер вже листя чимало,
Хоч і теплий та з силою рве,
Все котилось стежками, літало,
Що лишилось — в траві зогниє.
Сутеніє, взявсь дощ накрапати,
Уже з півночі холодом дме,
Зміни осені, сад не впізнати,
Лиш похрускує гілля сухе.
24.10.2025.
Ганна Зубко
Не ма́нить осені дорога,
Тримає сум і каяття,
І я звертаюся до Бога,
Щоб звеселив моє життя.
Хоча би трішки, якусь жменю,
Згори для мене щоб сипнув,
Зайшла би радість та у двері,
До стелі настрій би стрибнув.
Молитву Господу шепочу,
Іконостасу все молю́сь,
Буде, упевнена, як хочу,
Після молитви я зцілю́сь.
20.10.2025.
Ганна Зубко
Люблю тебе я, краю мій Подільський,
Себе знайшла тут й доленьку свою.
Ходила боса там, де роси чисті
Й краса беріз в весняному гаю.
Зелених трав шовкове простирадло,
Барвистий килим квітів запашних
І смак осінніх яблук й груш із саду,
Мені і досі не забути їх.
Де у заметах вулиці вузенькі,
Димок колечками угору з димарів
І пироги із печі в хаті неньки
Та вишитий рушник, як оберіг.
Наснагу ти даєш мені творити,
Тебе з любов”ю батечком зову,
Мій рідний краю. Буде колоситись
Хлібами й піснею земля, де я живу.
2016 р.
Перецвів уже мак на городі,
Колоси́ться пшениця густа,
Височіє все хрест при дорозі,
Понад річкою, в центрі села.
Поросла бур’янами стежина,
Споганіла дорога, в ямах,
Бузина під тинами, кропива,
Де відсутнє життя у дворах.
Вперся став у горбисту дорогу,
В хащі верб, де співа соловей,
Випасати б там знову корову
З табунами крикливих гусей.
19.10.2025.
Ганна Зубко
Клен вже осипавсь, пропустила
Таку чарівну жовту мить,
Зате береза пожовтіла
Скидати листя не спішить.
День і тепліє, й холодніє,
Ще літа бабиного мить,
Цвіт конюшини ще біліє,
І клин у небі ще летить.
18.10.2025.
Ганна Зубко
Вслухаюсь в осінь, її тишу,
Що як мелодія сумна,
Римую знову, знову пишу
І роль у неї головна.
У синім небі щось шукаю,
Поміж трави, де слід проліг,
В осінні далі заглядаю,
Вона ж бо є мій оберіг.
Злітає вітер, то сідає,
Побіля верб, у бур’янах,
То в голубину дмуха зграю,
Що загубилась в споришах.
18.10.2025.
Ганна Зубко
Моє серце — в кольорах свободи,
Де синь небес і жовта путь полів,
Тут вітер грає пісню про народ,
Що вірить у свій дім, у власний спів.
Гримлять громи — та світло не зникає,
Бо кожен подих — то любов і стяг.
І навіть попіл квітами зростає,
Коли у серці воля, а не страх.
У кожній рані — правда непохитна,
Кожна сльоза то чиста висота.
Моя земля стоїть — жива, відкрита,
І серце б’ється — в кольорах Хреста.
Блакить і золото — не просто барви,
То пісня крові, вірності й пізнання.
Моє серце — в кольорах держави,
Де жовто – блакитний — це кохання.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
