***

Турбото і втіхо душі моєї,
На шляху до тебе подолаю усі гори і скелі.
І прийшовши – побачу лиш твою відразу,
Чому не зрозумів я цього одразу?

Чому не збагнув, що все в житті плинно?
Що не варто кохати до безтями, невинно.
Лиш дотик та погляд мають чарівну силу,
А тільки через телеграми – кохання гине…

Чи то я настільки невправний у слові?
Що не зміг передати палкість свого кохання?
Хоч ти і кажеш: “Справа не в тобі”,