***

***
Я думаю, і думаю, і нема кінцям моїм думкам
Розуміючи, що не поброжу, я більш, по тим стежкам
Що проводжали мене в темряву, і забирали в сутінкі свої
Що обіймали, й кістлявими руками, тягнули в прірву за собою
Що безслідно пропадали, з першим сонячним промінням
І заклопотано з’являлися, безпечно плинувши корінням, з первісним натяком на ніч.
Діана Туртемірова