Розпач

Я тільки тоді дізнався, що таке розпач,
Коли залишився сам, і нікого поруч.
Тільки тоді я відчув на смак перемогу,
Як себе переміг і не кликав на допомогу.
Згодом я зрозумів, що втрачаю розум.
Але відійшов, як пацієнт від наркозу.
Тепер ти стоїш на порозі, як бідний родич.
Наше життя – то хижак, а ми його здобич.
Тож я не вірю в повернення і в молитви,
Доки спить лихо, його краще не будити.
Доки сплять почуття, не згадуй їх всує.
Доки сплю я, цього всесвіту не існує.
Знаєш, чому мене вчить мій життєвий досвід?
Доля вважає, що одного шансу нам досить.
Віри немає тому, хто колись вже зрадив.
Не вірь тому, хто все бачив, але не зарадив.
Я не суддя, і судити нікого невзмозі,
Навіщо тоді ти стоїш на моєму порозі?
Я радо дам раду усім, навіть Богу зможу,
Якщо він прийде і скаже: «Привіт! Називай мене Боже».
<br>Роман Євдокимов