З крилами

Янгол приходив до мене.
Пив та відводив очі.
Він бормотав непевно:
«Досить, не треба, не хочу».

Янгол собі, як янгол –
Крил два, руки дві, ноги дві.
Тільки мене здивувало,
Чому ті крила в крові?

Чому його руки пляшуть,
Ноги, як ватні, чому?
Він закурив, став кашлять,
Кепсько, здається, йому.

Лице бите, сажею вкрите.
Спитав чи в мене, чи в себе:
«Як ви тут можете жити?»
Плюнув, і втік на небо.

Роман Євдокимов