Страх щоразу заганяє в пастку, диктує свої "треба".
Точить заздрість, точить досвід і час під свої потреби.
Страх знає: прикидатись кимось — непосильна ноша,
Але шепоче, що чіплятись за людей теж ніхто не просить.
Відповідальність за свій вибір неси хрестом на плечах,
Навіть коли схвалення ти бачиш в тисячі-тисяч очах.
Коли тисячі-тисяч думок нанизані на душу, як намистини,
Не дає видихнути страх і бажання зруйнувати все в руїни.
Юлія Микита
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
