Весня́ний рай обіймає віти, Шепочуть трави між собою, Шумлять струмки, малюють квіти, Котиться небо синьою дугою. Тендітний і лагідний вітерець, Несе прохолодне і чисте повітря, Гарний світ подарував наш Творець, Божественну красу сонячного світла... Дикі голуби́ па́рами летять, Весна прийшла! Тихенько туркочуть, На гіллі сороченята сидять, Щось базікають, тріскочуть. Все живе, все жити хоче, Потребує нашої ласки і любові, Вітерець тебе за вушко лоскоче, Природа співає свої колискові.
23.03.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Повертайтесь, лелеченьки, до рідного дому. Українську згорьовану землю не довіряйте нікому. На крилечках несіть мир, затишок, щастя й весну. Принесіть нам перемогу остаточну й доленосну.
Ви ж любите наш красивий край, родючу ріллю. Радієте ставкам, озерам, річкам, духмяному зіллю. Дочекалась... Вже летять з вирію цілі зграї здалека. Видніється бусол, бузьок, чорногуз, білий лелека...
Лелечі гнізда - символ щастя, спокою та краси. Змилуйся, Господи, над нами! Збережи та спаси! Хай з перелітними птахами добро нам прибуде. Вже настраждались і нагорювались мирні люди.
Лелеки летіли додому... Довго кружляли в небі... Над містами й селами плакали, ридали в жалобі. Шукали свої гнізда, хатинки, узвишшя, стовпи... Бачили чорні згарища і як все змішалось до купи...
Багато кому не судилося знайти те сімейне гніздо. Тут гуляла смерть... Руїни... Виглядало безглуздо. В місцях бойових дій гинуть й прекрасні лелеки. Деякі відмовляться від гніздівлі, бо нема безпеки.
Здавна в Україні любили цих миролюбних птахів. Вони привітно віталися з людьми з гнізд, із дахів... Вірю, що холоди і воєнні тривоги підуть в минуле. Лелеченьки на крилоньках принесли життя світле.
Українська земля - вишуканий, квітковий рай... Куди не глянь, вабить природна краса, очі милує. Богом даний українцям чарівний дивокрай. Незрівнянна природа над ним майстерно чаклує.
А як підіймуться в ріст ще й ароматні зелен-трави Та помережать їх миттю лісові, гірські й польові квіти, То для душі вже не може бути приємнішої забави, Ніж зачаровуватись ними, за Україну щиро радіти.
Бувало в дитинстві, як вибіжу на наш горбочок, Що романтично височіє над хатою і рідним селом, То серцем відчуваю, що цей дивовижний куточок Обіймає мене міцно своїм добрим, вірним крилом.
Колись з батьками, братами та сестричкою Знаходила в горах різнобарвні, пахучі квіточки. Милуватись красою з малих літ стало звичкою. Подобались все - дерева, кущі, трави, квіти, листочки...
Квіткове різномаїття рясно вишивало ті трави. Вабило п'янким, духмяним ароматом до себе знов. Життя... Змінювались події, місця, ритми й октави, Але не минала до отчого краю щемна, дочірня любов.
Вітер колише чебрець, материнку, горицвіт, ромашки. Гартує дзвіночки, волошки, братчики, маки в житі. Дощем омиваються модні квіткові капелюшки. Сонечко дбає, щоби всі квіточки були вчасно розкриті.
Наша земля в різні пори року змінює земний одяг. Прикрашає себе скромною, безцінною красою. Первоцвіти наввипередки сідають в лісовий потяг. Гори та доли плачуть квіткою "Божою сльозою".
Заквітчана, мальовнича природа України має все. Во істину - благородна, цілюща, багата земля... Хай українському народу вітер змін щастя несе Й воєдино об'єднає навіки наші мільйонноголосі "Я".
Вранішній туман - як сиза, безмежна хмаринка. Пропливає, немов у казці, над сушею й водою. В нім купаються кожне дерево, кущ, квітка, травинка. Гори та ліси зволожуються з його ходою.
Вони радіють туману. Росичкою вмиваються. Рослинний світ дружненько йде в повен ріст. Із вдячністю своєму рятівнику вклоняється. Миттю оживає природа. Має вона такий хист.
Туман... То вранішнім серпанком пробіжиться Низесенько над самою красунею землею. То здалечку скромненько покрасується Над долинкою затяжною та густою млою.
А коли вже вийде на прогулянку сонечко, Повітря нагріється. Враз стане тепліше. Туман сяде на воду та землю, мов у сіделечко, І розчиниться в них це диво з див наймиліше.
Чарівні казкові первоцвіти, Наші перші весняні квіти, Теж хочуть жити, А не у вогні горіти... Вони тендітні й милі, Людям душу звесиляють, Такі крихітні і безсилі, До землі свої голівки схиляють. Сонечко гріє їхні тендітні ніжки, Присяду біля них, відпочину трішки, Я милуюся творінням природи, Вони прекрасні і гарної вроди.
12.03.2023. С.М. Онисенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ми з нетерпінням чекаємо бабине літо, Щоб на хвилиночку ще порадіти теплу. В повітрі легко кружляє тонке павутиння, Здається, ніби воно у веселім танку. Нам світить сонце яскраво, проміння дарує. І небо чисте й блакитне без жодних хмарин. Лиш жовте листя шуркоче у нас під ногами, Щоб нагадати нам про осінню красу.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Я зупинюсь на мить. Вдихну повітря повні груди, Зберу букет із запашних квіток Серед холодних днів, Вони мені так гріють душу. Осінні квіти з «присмаком» тепла.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Подаруй мені, осене, спокій, Щоб душа відпустила весь біль. Обійми теплим днем, а не холодом, Щоб у серці розтанув лід. Дай, вдихнути на повні груди, Щоб позбутись сумних думок. Поверни мені, осене, радість, Щоб ні горя, ні втрат не було. Поверни мене, осене, в щастя, Де навколо лиш спокій та мир, Де родини всі разом і вдома, Де немає страшної війни!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
