Задумайтесь, люди, що буде із вами,
Як прийде біда до порога і хати?
Коли ми закінчимось — станемо снами,
То хто тоді вийде вас захищати?

Ми — щит вашій долі, ми — стіни і крила,
Щоб сім’ї спокійно зустрічали світанки.
В нас віра і честь — це незламні вітрила,
Що витримать здатні найтяжчі атаки.

Ми просимо мало — не зради, а пам’яті,
Не гучних слів, а єднання в тиші.
Бо сила народу — не тільки в солдатові,
А в кожному серці, що правдою дихає.

За мене не буде соромно дітям,
Мої дві донечки — мій світ і світання.
Онуки згадають мій шлях без вагання,
Як батько тримався свого покликання.

Для мами я — світло у світі,
Бо вірним лишився до свого призвання.

І дружина моя — моя тиша і сила,
Моя молитва у темні години.
В її очах — та дорога єдина,
Що веде мене крізь вогонь до родини.

І якщо я впаду — не як тінь, не даремно,
А зерном у землі, що проросте волею.
Бо кожен, хто тут — стоїть недаремно,
Ми пишемо завтра своєю долею.

Не важливо, скільки судилося жити,
А важливо — як ти пройшов цю дорогу.
Чи зміг ти цей край від пітьми боронити?
Чи серце віддав за святу перемогу?

Народу — пошана. І Слава — Богу.
І Слава тим, хто тримає броню.
Бо поки ми є — стоїмо за свободу,
І світ не впаде у глуху темноту.