Знов журавлі
ключем летіли вдаль,
І сум летів за клекотом услід,
На них дивився
з боку мого жаль,
Стояв у смутку берег, тихий брід

Хрестилась небу
і птахів хрестила,
Світило сонце, вітер підлітав,
Усе ніжніше даль та голубіла,
І жаль сильніше душу обпікав.

01.11.2025.
Ганна Зубко

Цвітуть каштани, липи поруч,
Ось-ось розквітнуть —
втіха бджіл,
Біжить дорога вздовж ліворуч,
Що є утіхою машин.

А поряд вітер (як без нього),
БруднИться пилом, в очі дме,
Біля містка, і не одного,
Неспішно річка вдаль пливе.

Праворуч верби, верби зліва,
Рибацький човен на воді,
Покірна хвиля, мов дитина,
Усе хлюпочеться в кущі.

Квітує рясно вже калина,
Тріпнув метелик, поряд сів,
А там, де трави, конюшина,
Присіла зграя голубів.

17.03.2025.
Ганна Зубко

Я чую їде потяг вдаль.
І в ньому , хтось у мандри, подався.
А , хтось із тугою на сердці ,
в цей потяг увірвався.
А, в когось, від кохання сердце мліє.
Я, чую їде потяг вдаль.
І в кожного своя зупинка.