Весна наносить фарби на довкілля,
На сірий світ — яскраві кольори.
І тане тиша, мов зими свавілля,
Під подихом ранкової пори.

Малює сонце золотом дороги,
На травах в’яже срібло із роси.
Зникають, взимку зрощені, тривоги
Від першої тремтливої краси.

Ще вчора вітер злий і нелюдимий
По небу хмари гнав та лив дощі,
Сьогодні він усміхнений, ранимий —
Погладжує оселі і дахи.

І кожен цвіт — неначе тихе диво,
Що виросло із мороку й журби.
Весна фарбує землю терпеливо,
Вертаючи їй музику краси.

09 травня 2026 р.

Придивись до природи,
Вона завжди живе.
Вона не знає погоди,
І не помічає лихе.

Квітки розквітають знову і знову,
Як тому прийде час.
Як і ти проживають зимову холоду,
Не кажуть «Я згас»!

Час і насправді живе,
Він лікує, стирає, прощає.
І навіть коли все зів’яле,
Він шепоче: «Життя не минає».

Будь стійким до часу життя,
Він ліпить долю поволі.
Все, що приходить – не марно,
Навчає тебе розквітати.

Будь закоханим в людей,
В яскравий світ навколо тебе.
Шукай захоплених очей,
В яких побачиш тільки себе.

Квітки розквітають на світанні,
За ними й мої почуття.
Все роблю на одному диханні,
Забуваючи що таке метушня.
І природа довкола вʼюнка,
Дає світлість моїм почуттям,
Коли вона така гарна, дзвінка,
Дає поштовх всім балачкам.
Та в мені стихає вулкан,
Як на серці розтанули хмари,
Та на дворі спадає туман,
І на полі розцвітають тюльпани.

Війна, війна, війна, війна..,
Коли нажереться вона,
І скільки їй на цій землі ще бути?
Спливає день, спливає ніч,
За роком рік зникають люди.

Війна, війна, війна, війна..,
Ще не напилася сповна,
Вогонь і смерть лютують всюди.
Життя як мить — і гаснуть люди.

Ревуть сирени день у день,
Кружляє в небі смерть залізна,
І по героях вже не раз,
В країні правили ми тризну.

Війна, війна, війна, війна…
Нехай іде звідки прийшла,
Нехай танцює танок смерті
Де народилася вона.

Війна, війна, війна, війна,
Не подолає нас вона,
У чорноземах сила її убуде.

Весна! Весна! Весна! Весна!
На нашу землю йде вона.
На переможну ту Весну
Чекають люди.
18.07.2025

Весняна гроза — це не вальс і не чардаш,
А запальний український гопак.
Рве небо на клапті, гуркоче з розгону,
І блискавка б’є, як з розбігу козак.

Злітає у хмари шалена стихія,
Шматує повітря й кидає в поля.
Зривається вниз божевільна, шаліє,
І крутить простори, і гне їх до дна.

Гуркоче земля, вивертає коріння,
Пісок піднімає у мокрі пласти.
Повітря тріщить під ударами зливи,
І темінь ламає свої береги.

І світ, наче серце, в розгулі й у русі,
Не стримати темп, не спинити цей знак:
Весна не про тишу — про вибух у руслі,
Про грім, що танцює свій вільний гопак.

23 квітня 2026 р.

Весна вже тішить, ряст розцвів,
Стежки зазеленіли,
Покрились щебетом птахів
Всі береги, долини.

Теплом все сіє скрізь весна,
Дощем тихеньким ро́сить,
А десь гостює вже гроза,
Вітрець здаля доносить.

03.04.2026.
Ганна Зубко

Акровірш

В еселкові барви,емоцій жмуток,
Е тюди у буднях, повітря ковток.
С кільки ж ми чекали на теплий танок,
Н а квіти і трави, і з них килимок.
А може, і щастя повернеться знов?
П рилине до кожного, як і було?
Р анковим тим птаством,що хлине у кров.
И ч, спів – як причастя життя, як покров.
Й ого бракувало, допоки зима.
Ш алено і ніжно щебече весна.
Л иш миру б… Чому досі миру нема?
А далі – війна? Ні, весна! Хай ясна!