Вогнище
Вогнище
Довбище
Ти тупе уй*****
Полюбити дівку
Котра з тобой не може вже
Вогнище
Горище
Плаче моє горе ще
Я тобою горю мля
Спали моє кладовище
Вогнище
Сонячне
Тіло її сонячне
Бути поряд з нею
Сексуально збочений
Вогнище
Кострище
Горить моє вогнище
Ти моя душа
Вогняне моє становище
Вогнище
Колише
Серце моє колише
Відчувати поряд
Твої очі ті захоплені
З вирію душі, де смуток живе,
Вона, як жайворонок, весну принесе.
Не піснею – словом, що в небі лунає,
Поле забутих надій оживляє.
На землю думок, де зів’яла весна,
Вона опускається, світлом ясна.
Серед бур’янів, де страх залягає,
Зернятко віри у серці шукає.
Там, де гніздо зруйноване було,
Вона очищає від болю і зла.
Між полем і небом міст будує,
І в кожній душі весну чує.
І як той птах, що співає в імлі,
Вона прославляє життя на землі.
14.08.2025
Вона все писатиме знов свої вірші,
А він все питатиме шлях у житті.
Вона так чекатиме справжньої тиші,
Він спрагло шукатиме вічної мли.
Вона все насправді давно зрозуміла,
А він знов блукає між ,,так” і між ,,ні” .
Вона ж бо сміється, хоч геть не до сміху,
А він плаче, ниє, бо думки сумні.
Вона намагалася – він не повірив.
Вона посміхалася – він пропустив.
Вона знову зникла. А він не помітив.
Вона не з’явилася.Він помарнів.
Вона не писатиме вже свої вірші,
А він не питатиме шлях у житті.
У кожного – своя занедбана тиша,
У кожного – спогад і шем на душі.
Вона шукала поглядом весну,
Знов зазирнула, аж у дно калюжі.
Дивились люди, наче на чудну,
а потім мимо йшли зовсім байдужі.
Вона втікала швидко від дощу,
ховалася під дахом від негоди.
От був би поруч хтось і пригорнув
Тримав за руку в холод і невзгоди.
Вона чекала принца на коні,
та поруч лиш машини проносились.
Вітрин обличчя сірі і німі,
Що вивісками весело глумились.
Вона спіймати мрію не змогла,
Зловивши облизня й черговий приступ болі.
Під вистрілами правди і брехні,
Тікала втомлено вперед до волі.
Він і вона
Наче і різні
Різні тіла
Інші думки
І сподівання
Інші
А як зійдуться
Розом
Руки зовсім
Випадково
У коло
Зімкнуться
Нечуваний
Грім і блискавка –
Справді – нічого
Не видно було
І не чуть
Їх оглушить
Ладні вони
Тільки заради пари
Своєї жить
По серед міста стояла вона.
Чекаючи його з вокзалу.
Та пробило її слух –
Серени звук.
І тіло її додолу впало.
Лиш сукня – подихом
Від вітру колихалась.
Навкруги лиш крик людей.
Війною її зустріч обірвалась.
Назавжди вона так його
Й не дочекалась.
На простирадлі лежало двоє.
Він і вона.
Остудила вона, вогонь кохання його,
від розлуки.
Під назвою Війна !
Він і вона – сопіли в унісон,
від жаги кохання вночі.
Тільки й чути серця стукіт.
На простирадлі лежало двоє.
Він і вона.
А в повітрі вирувало кохання,
І не знали, ці двоє,
що поєднала їх війна.
І стріли Амура проникли –
Стрілами їхні серця.
Так керувала доля,
поєднала для вічного кохання.
Поєднала і залишила живими.
Він і вона.
Тепер їх двоє.
Їх поєднала Війна!
«він» — у списку її згубних звичок.
заборони такі спокусливі, манять до себе полум’ям.
пройшла усі попереджувальні таблички —
на усіх прочитала його ім’я.
зупинятися треба вчасно, щоб не підсісти.
міра загубиться, тільки на нього гляне.
плутає, вабить, наче якась нечиста —
і вона уже власноруч вириває яму.
падають удвох, як вилізе — пощастило.
сонце встає — отже треба згадати про домінанти,
зібрати речі, зібрати себе по частинах,
зібратись із силами і забратись зі стін кімнати.
порушення правил до роз’їдання зубів солодке,
спробуєш раз — і немає шляху назад.
правильні рішення зазвичай викликають ломки,
бо неправильні надто довго збуджували азарт.
на столі залишається непотрібний список,
в і н — рівною лінією закреслені літери.
ранкове сонце підіймається високо,
кімната потроху наповнюється світлом.
«він» — у списку її згубних звичок.
заборони такі спокусливі, манять до себе полум’ям.
пройшла усі попереджувальні таблички —
на усіх прочитала його ім’я.
зупинятися треба вчасно, щоб не підсісти.
міра загубиться, тільки на нього гляне.
плутає, вабить, наче якась нечиста —
і вона уже власноруч вириває яму.
падають удвох, як вилізе — пощастило.
сонце встає — отже треба згадати про домінанти,
зібрати речі, зібрати себе по частинах,
зібратись із силами і забратись зі стін кімнати.
порушення правил до роз’їдання зубів солодке,
спробуєш раз — і немає шляху назад.
правильні рішення зазвичай викликають ломки,
бо неправильні надто довго збуджували азарт.
на столі залишається непотрібний список,
в і н — рівною лінією закреслені літери.
ранкове сонце підіймається високо,
кімната потроху наповнюється світлом.
Вона подарувала йому своє життя,
а він безжалісно гвалтував його.
Вона готувала йому борщ,
а він зраджував їй навіть в дощ.
Вона пекла йому пиріжки,
а він лупцював її.
Вона для нього діток народила,
та він для них так батьком і не став.
Нажаль себе не обирала, та
дякую за діток, що мені подарував.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
