Все не давав
споко́ю пелюстка́м,
За цвіт із вітром
дерево боролось,
М'яка мелодія
тихесеньким струмком
Мене догнала
із вікна чийогось.

Встелило небо
скрізь голубизну,
Сильніше сонце
пригрівати стало,
Приймаю все,
радію за весну́,
Й зраділо птаство —
скрізь защебетало.

Трава росте,
в покосах десь лежить,
Густіє листя,
квітне все довкола,
І новий день
у часі тормози́ть,
Що довший вже —
історія знайома.

04.05.2026.
Ганна Зубко