Вона не в золоті, не в шелесті валюти,
‎Не в обіцянках, чи гучних словах.
‎Вона у тиші, в погляді ласкавім,
‎У вірності, що в серці ніби скарб.
‎
‎Дружбу не купиш ні за які гроші,
‎Бо справжній друг, приходить ніби дар,
‎Ця дружба перевірена роками,
‎Він завжди поруч, ким би ти не став.
‎
‎І не буває сотні справжніх друзів,
‎Які з тобою лиш в святкові дні.
‎А є один, або від сили пару,
‎Які тепло в душі несуть в твій дім.
‎
‎Він зрозуміє тебе без пояснень,
‎Підтримає завжди в тяжкі часи.
‎І коли навіть темрява нависне,
‎Прийде із світлом – щоб тебе знайти.
‎
‎Друг не промовчить, все у очі скаже,
‎Коли ти не на той звертаєш шлях.
‎Не стане за спиною хизуватись,
‎Бо дружба важливіша ніж піар.
‎
‎Йому не страшна жодна безнадія,
‎Разом з тобою бурі перейде.
‎Бо дружба – це жива стихія.
‎Що як лоза з роками кріпне і росте.
‎
‎Термін придатності не має дружба щира,
‎Вона не в’яне як трава в степу.
‎Дружба жива коли брехня відсутня,
‎Що несе завжди правди теплоту.
‎
‎Де дружба є – там страх відходить,
‎Там подих віри чути у словах.
‎І навіть біль тоді не сильно шкодить,
‎Коли підтримку друга відчував.
‎
‎Він згадує коли усі забули,
‎Та мовчки допоможе, без прикрас.
‎І не з обов’язку, не для показу людям,
‎А просто так, знайде для тебе час.
‎
‎Ні клятви, ні якісь там обіцянки,
‎Не фото у мережі, за для лайк.
‎А просто дії, зустрічі спонтанні,
‎Ось справжній знак, що дружба ще жива.
‎
‎Бо справжніх друзів в світі дуже мало,
‎Їх не зустрінеш просто у юрбі.
‎Дає їх Всесвіт, тим хто совість має,
‎Хто може дружбу все життя нести.
‎
‎І хай міняються роки, міста, дороги,
‎Та справжню дружбу не порушить час.
‎Бо дружба із роками все міцніше,
‎Вона не знає слова забуття.
‎

‎Вона – як ранок світла і ясна,
‎В очах її весна і теплота.
‎Коли говорить, аж душа співає,
‎І спокій у її руках дрімає.
‎
‎Вона як вогнище, що світить в темну ніч,
‎Дарує світло і тепло обійм.
‎Її любов – як гарний, ніжний сон,
‎В якому ми живемо в унісон.
‎
‎Мені вона найкращий в світі друг,
‎Підтримає і не опустить рук.
‎Що зрозуміє навіть без розмов,
‎І вселить віру й сили знов і знов.
‎
‎Коли мовчиш – вона все відчуває,
‎І серце б’ється, бо переживає.
‎Та навіть буря у душі вщухає,
‎Коли вона тобі у очі зазирає.
‎
‎У домі затишок, хоч холодно на дворі,
‎Квітучий сад із посмішок й любові.
‎Тут смачно пахне, миром і думками,
‎Я вдячний Долі що нас об’єднала.
‎
‎І посмішка її знімає втому,
‎Забув незгоди , як прийшов додому.
‎Бо на порозі щодня зустрічає,
‎Моя дружина ,що мене кохає
‎
‎Із нею завжди тиша на душі,
‎Вона як дар, який дали Боги.
‎У ній і ніжність і вогонь в очах,
‎Вона та зірка,що підкаже шлях.
‎
‎Так хто ж вона, запитують мене,
‎Вона та жінка, що життя дає.
‎Вона той янгол, що закрила дім,
‎Дружина – це любов, підтримка, мир.
‎

‎Зрада – як спис, що пронизує тіло,
‎Вона наче тінь, що крадеться повільно.
‎Ти наче й смієшся і ніби все мило,
‎А серце у попіл, розірване тіло.
‎
‎Зрада коханої – мов ніж у спину,
‎Без крові, та рана болить дуже сильно.
‎Казатиме різні ,безглузді слова,
‎А в грудях зростає гнів і гіркота.
‎
‎Зрада у дружбі – ще більша біда,
‎Коли довіряв, а отримав меча.
‎Бо той хто з тобою свята святкував,
‎В хвилину тяжку, навіть трубку не брав.
‎
‎А є іще зрада – себе самого,
‎Коли мав кричати, та страшно було.
‎Коли робиш те, що сказали тобі,
‎А серце то в’яне, як лист восени.
‎
‎Та ти пам’ятай Всесвіт справжній суддя,
‎Нічого не пройде, на все є свій час.
‎Хто зрадив – відчує цей біль на собі,
‎Як лезо торкається нитки душі.
‎
‎Бо все повернеться і слово і діло,
‎І кожен обман, що закреслив надії.
‎Хай як би серденько від болю не нило,
‎Та правда воскресне, повернуться сили.
‎
‎І прийде та мить коли й тиша кричить,
‎І совість прокинеться, вийде з пітьми.
‎Та буде за пізно вже щось поміняти,
‎Бо зрада уміє лиш все убивати.
‎
‎Зрадник не бачить як світло згасає,
‎Бо очі в тумані і в серці вже бруд.
‎Дорога його то міраж, чи примара,
‎А потім питання, ” Для чого? Чому”?
‎
‎А той хто пробачить, отримає силу,
‎Бо в серці прощення розпалить вогонь.
‎Той хто все забуде отримає більше,
‎Бо зрадник не вартий ніяких думок.
‎
‎Отож не тримайте отруту у серці,
‎Хай біль відступає, час лікар для всіх.
‎Бо навіть і зрада – то шлях для навчання,
‎Що істина вічна, а зрадник слабкий.
‎

‎Не в золоті велич,не в пишних палатах,
‎І не в купі слуг,що біжать лиш поклич.
‎Бо влада без совісті- то тільки грати,
‎Де сам ти в полоні – хоч маєш весь світ.
‎
‎Не гроші, маєтки й посади високі,
‎Не можуть затьмарити серце просте.
‎Бо час розсипає у прах все потрохи,
‎Лиш добре ім’я , час і пам’ять несе.
‎
‎Даремні паркани й міцна охорона,
‎Якщо душа зрадлива й пустить отруту.
‎Бо ліпше коли за тобою громада,
‎А не вояки за зелену валюту.
‎
‎Велич людини – не в палацах чи троні,
‎А в слові,що правдою людям горить.
‎Хто чесний і щирий – того захищає
‎Народ, що довірився й вірно стоїть.
‎
‎Всі титули й статуси – лиш тимчасові,
‎Сьогодні є слава,а завтра нема.
‎Та совість і честь – то дари для людини,
‎Їх час не зітре, не закриє пітьма.
‎
‎Живи так, щоб люди за тебе горою,
‎Вставали без страху й несли твій тягар.
‎Щоб кожна дитина назвала героєм,
‎Хай слово подяки, підсвічує шлях.
‎
‎Бо влада минає, а людяність вічна.
‎На серці добро залишає сліди.
‎Будь просто людиною, щирим, відкритим,
‎І будеш ти жити в любові других.

‎