На дошці — чорно-білий світ,
де фігури вчаться руху,
але не вчаться питати — навіщо.
Пішак падає першим.
Завжди першим.
І це не називають зрадою —
лише стратегією.
Королі носять корони зі страху.
Офіцери моляться клітинкам.
А руки, що рухають смерть,
гріють долоні об чай
і говорять про погоду.
Тиша товстіша за правила.
Дошка пам’ятає кроки,
але не пам’ятає імен.
Та Соловей не знає клітин.
Його не ставлять —
він сідає сам.
Його не міняють —
він співає.
І коли партія доходить до мату,
він не падає.
Він залишає дошку.
Бо краще вийти з гри,
ніж виграти життя,
яке було
не твоїм ходом.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
