Приберіть руки від мого сина!
Собі пропишіть ліки заспокійливі.
Шукайте психолога, пийте вітаміни,
Лікуйте себе, поки ви безсилі.

​Для нас же Іслам — психолог найкращий,
Він — наше все, наше світло і сила.
В Корані знайдемо ми вихід у важчий
Період життя, що нас підкосило.

​Накази Аллаха пророк пояснив,
І в цьому спасіння, і в цьому розрада.
Шаріат — то закон, що серця оживив,
Для духу і розуму — краща порада.

​Моїм дітям віра потрібна, не ліки,
Бо спокій душі лише в правді живе.
Іслам — це опора і мудрість навіки,
Що через шторми нас до мети приведе.

Я інколи просто втомлююсь бути сильною,
Робити вигляд, що все пройде.
Посміхатись, коли всередині
Щось тихо ламається і гуде.
Я не завжди знаю, як правильно,
І гублюсь між “треба” і “хочу”.
Іноді дуже боюсь залишитись,
І ще більше — боюсь піти мовчки.

А мені б туди, де можна просто бути,
Без масок, без “я окей”.
Де мене не треба буде чути —
Мене відчують без зайвих речей.
Де любов — не через силу й звички,
Не через страх “втратити знов”.
Мені б знайти себе між цими звичками…
І, може, там буде любов.

Я пам’ятаю, як вірила щиро,
Що якщо любиш — то назавжди.
Але життя якось тихо навчило:
Люди йдуть навіть з висоти.
І справа не в тому, хто винен,
Просто ми різні всередині.
Ти шукав спокій — я шукала крила,
І загубились на середині.

І якщо чесно — я ще вчуся жити,
Не ховатись і не тікати.
Вчитись себе потроху любити,
І не чекати, щоб хтось врятував.
Бо, може, щастя — не в ідеальних,
Не в гучних і красивих словах.
А в тих, хто бачить тебе справжню…
І не відпускає просто так.

Я ще знайду те місце в світі,
Де буду не “кращою” — а живою.
І якщо там хтось мене зустріне —
Я буду вже… собою.

Мені казали: “будь обережна”,
Не помиляйся, не падай вниз.
А я навчилась — падати чесно,
І з тих уламків складати зміст.
Я не свята і не ідеальна,
І, чесно, вже не хочу так.
Бо в кожній тріщині — щось справжнє,
А не красивий, чужий контракт.

Можна бути не сильною — можна втомитись,
Можна плакати, навіть без причин.
Можна втратити, щоб навчитися
Не тримати тих, хто вже пішов із життя навіки.
Можна бути собою — без дозволу світу,
Без цих ролей, що тиснуть на нас.
І якщо я зіб’юсь — я знову злітаю,
Бо це моє життя, не чийсь переписаний час.

Я відпускаю тих, хто не поруч,
Без драм, без криків і без “чому”.
Не все, що було — має бути довше,
Не кожен має дійти до кінця шляху.
І знаєш, в цьому немає провини,
Просто дороги різні у нас.
Хтось був на день, хтось — на хвилину,
А хтось — навчив не боятись образ.

‎Тиха ніч настала, зорі запалали,
‎Між світами стежку місяць освітив.
‎Йдуть до нас як тіні предки на гостини,
‎Бо відкриті брами між обох світів.
‎
‎Мудрий Велес з Наві двері розкриває,
‎Щоб хоч раз на рік, об'єднався Рід.
‎За стола сідаєм, предків всіх згадаєм,
‎Аби пам'ять й шана глибше проросли.
‎
‎Хліб і мед духмяні на столі лишаєм,
‎Щоб Рід пригостити, чемно їх зустріть.
‎Вітер шепче давнє, ніби заклинання,
‎" Пам'ятай хто ти, та шануй свій Рід".
‎
‎Зорі сиплють з неба,світлим зорепадом,
‎Наче сльози щастя, світять до землі.
‎Світлі душі предків в Яві розійшлися,
‎Велесовим часом мудрість принесли.
‎
‎Під ведмежим знаком, крізь тумани часу,
‎Водить Велес душі з Наві і у Явь.
‎І хто свічку в домі, з шаною запалить,
‎Рід до того прийде, бо побачить шлях.
‎
‎Нічний вітер носить, предків спів глибокий,
‎Там де дуб стоїть, старий, віковий.
‎Той що тут зростає і баланс тримає,
‎Пам'ятає голос тисяч поколінь .
‎
‎У цю ніч єднання, тиша оживає,
‎Мудрість світом лине,кожному своя.
‎Предки скажуть тихо " В світі все минає,
‎Тільки вчинки й пам'ять,вічні, пам'ятай,"
‎
‎Свічка хай палає, все лихе згорає,
‎Ну а те що варте, знову оживе.
‎Рід що пам'ятають,з попелу повстане,
‎І вогонь підтримки поведе тебе.
‎
‎Цілу ніч до ранку, в тишу прислухайтесь ,
‎Зможете почути, що підкаже Рід.
‎А під самий ранок, як зоря настане ,
‎Велес предкам скаже, час додому йти.
‎

Горять вогні, осінній час на дворі,
‎Шепоче лист, мов прадідів слова.
‎У кожнім подиху у кожному корінні,
‎Живе твоя вся пам'ять родова.
‎
‎Ми кличемо Дідів, віддать їм шану,
‎Що крізь віки нас вчили й берегли.
‎Їх тіні лагідно до хати хай заходять,
‎Приносять спокій, правду в ці часи.
‎
‎Спасибі предки вам, за кров, за вашу волю,
‎За хліб духмяний, пісні, за мечі.
‎За мудрість – за уроки Долі,
‎За всі слова , за ночі без біди.
‎
‎Хай діти й внуки згадують коріння,
‎А пам'ять плине ніби водограй.
‎Бо Рід – то вогнище, що світить нам невпинно,
‎Якщо ти про свій Рід не забував.
‎
‎Ви наші витоки, ви наші ясні зорі,
‎Що світять нам із Вирію завжди.
‎Ви в нашій праці, в нашім кожнім слові,
‎Що з'єднує народи і світи.
‎
‎Хай слово "Рід лунає всюди, всюди,
‎Як пісня, що вдихає в нас життя.
‎У кожнім серці хай вогонь палає,
‎Щоб пам'ять Роду ясною була.
‎
‎Прийміть низький уклін і тепле слово,
‎Мед і кутю – запрошуємо в дім.
‎Онуки й діти стіл для вас накрили,
‎Щоб разом нам побути у ці дні.
‎
‎І хай колись ми будем разом з вами,
‎І нас запросять в гості, як ми зараз вас.
‎Хай Рід росте і сили набирає,
‎Дідів шануємо у цей святковий час.
‎
‎

‎Пробудись Людино, скинь важкі кайдани,
‎Що тобі століттями кували обмани.
‎Думати не бійся,не бійсь відчувати,
‎Твоя душа – це воля, а не якісь печаті.
‎
‎Відкинь усі образи, жени і темний морок,
‎Бо можна загасити, в душі життєвий вогник.
‎Щоб замість люті злої і заздрості сліпої,
‎У серці проростали, лиш пагони любові.
‎
‎Любов візьми у серце, як сонце у долоні,
‎Вона є суть усього,що нам створили Боги.
‎Бо лиш коли душа, звільниться від полону,
‎То стане світлим світ,з піснями без жалоби.
‎
‎Шануй свій Рід могутній – від діда до малого,
‎У кожного тут місце і в кожного дорога.
‎Але хто корінь знає – той не впаде ніколи,
‎Бо предків дух тримає,веде крізь перепони.
‎
‎Історію вивчайте не у чужинській книзі,
‎А з пам'яті черпайте, яку нам залишили.
‎Відчуй у серці пісню,вірша, а може казку,
‎В них істина народна, зумій лиш прочитати.
‎
‎Згадай Богів могутніх,не тих що в страх ховають,
‎А тих що світ і правду, онукам дарували.
‎Вогонь, повітря, воду і сонце із землею,
‎Стихії пізнавайте, ніж слово Іудеїв.
‎
‎Ходіть гулять до річки і ліс не забувайте,
‎З природою спілкуйтесь, та не тягніть останнє.
‎Бо не слуга природа,в ніжна,добра мати,
‎До неї йдуть з любов'ю – а не грабувати.
‎
‎Забудь про слово "гріх", бо то лише омана,
‎Щоб за рахунок страху, рабом людина стала.
‎По совісті живи, то справжніх дій мірило,
‎І в кожного своя,вирішує людина.
‎
‎Живи як хочеш ти, не вір в чужі закони,
‎І не іди за тим, хто зломить твою волю.
‎Живи радій життю,в гармонії й любові,
‎Бо в серці ти творець, коваль своєї долі.
‎
‎Цінуйте кожен день, коли як сонце встали,
‎Бо мить життя – це дар,щоб краще пам'ятали.
‎Роби завжди добро, з любов'ю,без користі,
‎І стане світ кругом, барвистим,світлим, чистим.
‎
‎Очисти розум свій, всі переглянь бажання,
‎Не бійся бути світлом, що у пітьмі палає.
‎З тобою сила Роду, твій світ веде в майбутнє,
‎Вогонь твого тепла,зігріє ближню душу.
‎
‎І на останок хочу, одне я лиш сказати,
‎Хто віри не зганьбив,той вільний і зостався.
‎Той гідно йде вперед,несе любов і слово,
‎Для того Рід закон, природа то основа.
‎
‎
‎

Іде Коляда по білому світу,
‎Із свічкою ясною, з піснею в літу.
‎Зірниця у небі – то Божий вогонь,
‎Що гріє серця і кличе у сон.
‎
‎Співають дівчата, дзвонять колісниці,
‎На вікнах мороз, аж тріщать рукавиці.
‎А хлопці, як соколи, стукають в хати,
‎Щоб людям добро і достаток бажати.
‎
‎Світяться віконця, пахне кутя,
‎По дворах ходить дитяча гурба.
‎Бо де Коляда ступає ногою,
‎Там родиться світ, там весілля довкола.
‎
‎Дажбог усміхається в полум'ї свята,
‎Сонячне коло спішить оживати.
‎У небі Сварог вогонь роздуває,
‎І в серці людському жар світла палає.
‎
‎Лада вкладає любов у серця,
‎Щоб Рід не згасав, пам'ять завжди жила.
‎І кожен в цей вечір, під спів Коляди,
‎Відчули силу живої води.
‎
‎Нехай Коляда нас благословляє,
‎Дім від негоди оберігає.
‎Бо де шана сонцю і Роду жива,
‎Там вічно палає життя, як зоря.
‎