Навіщо на чорта жалітися,
Він, роботу свою робить,
Треба собі, під ноги дивитися,
Він дурить нас та по колу водить.
Ми з чортом нераз побачимось,
Він посеред нас ходить,
Ще в досталь в зажурі наплачемось,
Він зрадить, продасть та нашкодить.
У нього свербить проказою,
Куца душа запродана,
Побита цією заразою,
Вона мов пустеля – зневоднена.
В піску, що сонцем пропалений,
В пеклі своїх помислів,
Таксамо обдурений, зломлений,
В тюрьмі непотрібних помислів.
Мов вовк, що виє до місяця,
Скавчить у степу безмовності,
Брехнею на мить зігріється,
І знову у прірву самотності.
Ми палимо степ, як з ним боремось,
Пустелю піском засипаємо,
Ми не про те молимось!
І винних не там шукаємо!
2026 рік
