Продрогші від холоду й драми,
Пропащі від власних бажань.
Повстали безглузді романи
З описом наших страждань.

Прорізався голосу спротив,
Прокрався крізь зневагу віків.
Хто знає повстання той мотив?
Хто пише сценарій життів?

Почуйте слова тої статі,
Що творить суспільства зразок.
Що стало Богам на заваді,
Не з ребра створити жінок?

Чи тіло моє мені служить?
Чи маю я роль лиш одну?
Чому погляд на бюст мене душить?
Чому з ключами між пальців я йду?

Ах світ такий дикий й зухвало
Навʼязав ідеали краси.
Цей день на «голос» дав право,
А не просто свято весни!

Не сплю спокійно я щоночі,
Бажаю бачить Твої очі.
Втопитись в їхній глибині,
Хотілося б на вік мені.

Нічого зовсім не змінилось,
Зображення Твоє наснилось.
Відкривши очі розумію,
Що знову я про Тебе мрію.

Твій голос хочеться почути,
І рученьки Твої відчути.
Усмішкой ніжной милуватись,
В полон Тобі навіки здатись.

На місяць доля розлучила,
І крила мені вкоротила.
Немаю навіть тут покою,
Як завжди…хворий я Тобою…

Ці дні без Тебе й не з Тобою,
Огорнуть лише журбою…
Лиш телефоннії дзвіночки,
Надають сил відкрити очки…

Думки усі мої про Тебе,
З усмішкою підігрівають мене.
Твою усмішку представляю,
Лише Тебе завжди чекаю…

Твій ніжний голос мов чарує,
Мій мозок тільки його чує.
Всі інші пропускає мимо
Надіється, щоб сталось диво.

Почути голос Твій бажаю,
В думках Тебе я обіймаю.
Твоє тепло відчуть я мрію,
Без цього певно я здурію…

Не буде звісно так завжди,
Примчишся скоро Ти сюди.
Зрадіє все живе навколо,
Від ніжного сіяння Твого🌞💜.

Смуток від болю і печалі на лиці
Вона ховала під вуаллю.
Своєю ходою по землі вона
Брела мов у пітьмі.
І очі лиш тоді до неба підіймала,
коли з молитвою до нього йшла.
І тихо так її уста молитвою горіли.
За сина, за чоловіка, за брата на війні.
І очі завжди в окулярах,
щоб світ не бачив туги в очах.
Їх образ в серці берегла і
З думкою про них лиш засинала.
А ранком почувши в телефоні голос їх,
Зробила каву, так на чотирьох.
Що ніби вони вдома і за столом сидять.
І ніби з ними говорила і плани 
Будували на життя.
Та тільки у кімнаті тиша….
І кава не випита до дна.
З молитвою прокинулася я.
З молитвою і засинаю.

Бійся, коли мовчать її уста.
Коли не чуєш голос її, водночас
Ніби то простого.
Але до болю такого знайомого тобі.
Бійся, коли почуєш, як лунає її сміх.
Бо ти не знаєш, що за ним вона ховає.
Лиш погляд дзеркало душі, але
І його вона ховає під вуаллю.
Загадкою її зробив, 
коли постукав зрадою у двері.

Чуєш, тато?
Гей вітер шальний!
Донеси до тата мій голос дзвінкий.
Розкажи йому, як тяжко в полі працювала.
Як на обід знесилена прийшла,
ту, кашу.
Що так добре готувала , з'їла.
І в мить на ковдрі задрімала.
Сниться сон мені.
Що вдома я.
Бабуся пирога спекла,
дідусь щось там майструє.
І півник співає за вікном.
І добре вдома й пахне теплим пирогом.
І хтось штовхає мене в бік.
Ходім на поле , вже обід твій втік.
Гей! Шалений вітер, татові
то все ти розкажи.
І голос мій дзвінкий до нього принеси.