Не моє це — якісь забага́нки,
Не озвучу я їх, не чекай,
Тішить сад квітом, росами ранки,
Утіша позолотою гай.

Голубінь неба тішить безкрая,
Всякий птах, що у ньому летить,
Подарунків від тебе не мала
Й не чекаю і не кортить.

Теплотою від тебе не віє,
Ніжність, знаю, тако́ж не твоє,
Із тобою душа моя тліє,
Ти біда моя, горе моє.

24.10.2025.
Ганна Зубко

Прислухаюсь до вітру
край хвилі,
Як колись, ще давно, як тоді,
Крута стежка угору, по схилі —
Й вже на кручі, де краще мені.

Голубінь неба зверху і знизу,
Пливуть хвилі,
мов крізь полотно,
Кущі верб із кучками хмизу,
Що водою між них занесло.

Опиняюсь в приємнім полоні,
Поміж шелесту, щебету, трав,
Знов на кручі своїй,
мов на троні,
Що так довго на мене чекав.

Затамовую подих, німію,
Всякий шурхіт —
у серці, мов дзвін,
Ніжний вітер, все поряд лелію,
Цю свободу без вікон і стін.

26.10.2024.
Ганна Зубко

Думки сідлаю, нехай їдуть,
Далеко, в молодість мою,
Приємні спогади там знайдуть
І про село, і про рідню.

Вже осідлала й сама з ними
У рідну лину далечінь,
Через ліси, через долини,
Понад річкову голубінь.

У сонця теплому промінні,
Чи в сяйві місяця й зірок,
Стану на землю, на коліна,
Обійму затишний куток.

Свої думки я розпрягаю
В селі, де річка, де мій дім,
Усе з любов’ю споглядаю,
Й жалкую, що живу не в нім.

Річка сумна, шепочуть хвилі,
Ніби щось хочуть донести,
Рідні місця такі ж всі милі,
Від них не хочеться іти.

Знову думки я осідлаю,
Ніби тих коней вороних,
Додому, в місто повертаю,
До стін своїх, таких чужих.

28.01.2023.