Вони бояться розуму людського, Освічених і юних тих голів, Що вже не скоять нічого живого. А кожен з них щось бачив,щось хотів. Підступний вчинок, постріл за секунди, І гра не на життя,забіг на смерть. А світ мовчить,кричать од горя люди. Чиє дитя під каменем лежить. І горя море пережите наме,не об’єднало ще людські серця. Війна для світу лише збіг обставин, Йому нп треба перемога ця. Зберуться люди, почесті віддавши, Десяткам юних,молодих людей. За що загинув цвіт моєї нації? Кому так треба сотня ця смертей?
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
На могилу приносять квіти, Невідомого юнака. То дорослі несуть,то діти. Була доля його гірка. У солдати його забрали, Одягнули важкий бушлак. Гірко вдома за ним ридали, Був їх син,а тепер солдат. Під дощем з куль в боях жорстоких, Ледви ноги він волочив, А йому б на рідні пороги, Скільки ж дьогтю він там із’їв. Ворог з тилу і ворог прямо, Ох,запеклий же буде бій. Йшли уперто вони рядами, Побратимів запеклих стрій. Бачив він сіре небо і хмари, Листя жовте поверх трави, Побратимів,що очі свої Закрить самі уже не могли. Спів винтівки в ухах клекоче, І лежить на землі солдат, І ніхто помогти не зможе, Він убити в бою,чиїсь брат. На могилу приносять квіти, Молодого героя війни. І дорослі несуть і діти, Честь приходять віддати вони.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Лілея квітка білая,листячко золоте. Скажи-розкажи мені,милая, коли мій коханий прийде. Сижу я на березі втомлена, туга мою душу з’їда. Скажи-розкажи мені, рідная, чи дуже холодна вода. Я ноги у кров свої стоптані У води холодні вмокну. Я душу свою болем згублену глубинам її подарю. Лілея – ти квітка мудрая, Скажи-розкажи мені ти. Навіщо війна ця є згубная І як би від неї втекти. Нема вже давно мого милого. А жити без нього ніяк. У хвилі річні я полинула,немов в небеса білий птах. Не плач,не журись,біла панночко, І листя своє підійми. Одягнену в біле платтячко мене у обійми візьми…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Десь там ракети не літають, Снаряди там не вибухають, Нікого там не забирають, Загиблими не повертають. Там на колінах не ховають, Синів з сльозами не чекають, Гучні там звуки не лякають, Малі там мати не ховають…
Десь там немає і братерства, Що гордістю стискає серце, Життя там смертю не рятують, І за свободу не воюють. Не відчувають цінність волі, Не знають зовсім війни болі. Немає в тім краю героїв, Пліч опліч що встають до бою За землю, за свою сім’ю, Щоб мир настав у тім краю…
Життя розмірене там плине… Десь там… та це не в Україні.
04-12-2022
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
*** Ревет и стонет Украина По всем, кто на войне уж сгинул. Военный молох душу рвёт, Но не окончен смертям счёт.
Смерть подбирается все ближе… И чаще слышу от друзей, Как кто-то близкий погибает В этой бессмысленной войне…
Там друг погиб - военным был… Снаряд весь дом с семьей взорвал… В бомбоубежище инфаркт… Тот без вести где-то пропал…
И льются слёзы вместе с кровью… От горя плачет Украина… Нам заселяют сердце болью, И мы все больше ненавидим.
27-03-2022
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
ВоєнніДневник шестнадцатилетней Кати из Мариуполя (основано на реальном дневнике)
Дневник шестнадцатилетней Кати из Мариуполя (основано на реальном дневнике)
Из Мариуполя девчонки Случайно прочитал дневник… Ревел белугой я над ним, Стихом его тут изложил…
«Теперь я знаю, что не боль Неразделённая любовь… Больнее было мне смотреть, Как маму забирает смерть… Как братик младший к ней подходит, Кричит: «Не спи, а то замёрзнешь!»
Боль голода мы испытали, И голубя мы есть пытались. Нет, не принёс он облегчения, Рвало всех нас от отравления…
Я помню умерла соседка… Нас разъедал всех запах крепко… И дядя Коля - отчим мой - Пытался вынести ее..
Он нам помог, но тишина Взрывом растяжки прорвана… Погиб… Он также как отец, Всегда был близкий человек!..
Рыдала мамочка моя… С миром почила… Умерла… Сказала брату я: «Уснула…» Он понял, что я обманула…
Через каких-то лишь три дня Была эвакуация…
Брата спасала, как могла, Ему прикрыла я глаза, Чтоб он не видел ужас трупов, Когда бежали мы оттуда…
Мы маму не похоронили, Не будет у неё могилы… Вместо могилы лишь подвал Под домом, что давно упал…
Мама осталась в том подвале, Неделями где жизнь спасали… Нужду справляли, ели, спали И вонью трупов мы дышали…
Какая вонь стоит от трупов!.. Нет, никогда я не забуду!..
Мне веру в Б-га подорвали!.. Если бы был - так не страдали!..
Мама моя верила в Б-га! Совсем не делала плохого! Нет!!! Ничего и никогда! За что же он ее забрал?!!
Все, что грехом она считала, Вокруг себя не допускала. Она ведь даже дядю Колю Укладывала не с собою, Пока они не поженились! Даже курить грехом считала. И чтоб она не нервничала, Бросил курить ведь дядя Коля, На радость ей, во слову Б-гу! Храм посещала регулярно, И исповедовалась часто.
Зачем же Б-г ее забрал!!!
Мне батюшка что-то сказал, Мол для служения забрал!!! Служила б тут лучше она И нас воспитывала…
И ненавижу я россию. Во что же там их превратили!.. Родной мой дядя там живет… Но он меня не признаёт: «Катя? Какая ещё Катя? Война какая? Вас не знаю!»
Потом с чужого телефона Он выслал: «Не звони мне больше… Опасно это для всех тут… А маму нам уж не вернуть…» Их ненавижу! Не прощу! Страх заменил ему сестру!..
Страшно, когда сидишь в подвале, Глушишь детей, чтоб не кричали… Ведь если будет слышен крик, Русский солдат может убить…
Мне те, кто выжил, говорили, Насилие русские чинили, Над стариками и детьми, Не брезговали трупами…
Зачем шёл путин нас спасать? Свой страх хотел нам навязать!! Если Б-г есть, то почему Позволил все это ему?!
Ведь мы же хорошо все жили, Даже машину мы купили… Не сможет только дядя Коля Обещанное мне исполнить - Планы вождению учить Никак нельзя осуществить!!!
Нету теперь и той квартиры, В которой хорошо мы жили… Машины нет - ее сожгли… Зачем вы русские пришли?!
Я в безопасности уже, Но жизнь не в радость сейчас мне! Боюсь, что с братом разлучат, Могу его я потерять!..
Вернусь - я верю - в Мариуполь, И жить на том же месте буду! В день смерти мамы каждый раз Спускаться буду в тот подвал!.. Цветы я буду возлагать И маму буду вспоминать… Как памятник теперь мне будет Подвал, в котором гибли люди!..
Детей своих все обнимайте! Им запах свой передавайте! Хоть запах им запомнить надо, В вечность когда уходит мама…
Если смогу перетерпеть, Смогу своих детей иметь - Всегда их буду обнимать И от себя не отпускать…»
Тут правда все, что написал, Я ничего не добавлял. Стихом дневник пересказал, Чтоб россиянин прочитал.
Услышьте! Дети Украины Клянут сейчас вовсю Россию! Кто страх не сможет победить - Вечно в проклятиях будет жить!!
07-04-2022 _________________
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська