Яскравий день укутала пітьма,
Залишилась тривожна порожнеча.
На темній, рваній рані полотна
Сумний тривожний погляд ніби втеча.

Поміж уламків мальовничих скла,
Твій тихий шепіт, немов шум прибою.
В полоні мороку, пітьми та зла
Мені не лячно, коли ти зі мною.

У темряві звучить звірячий рик,
Мов войовнича, грізна ,тиха пісня.
Не дай мені зірватися на крик,
Будь поруч, стань останнім «до і після».

Коли ступлю у прірву, – зупини!
Скажи, що я для тебе ясне сонце.
Ти двері в своє серце відчини
Туди ввійду, мов промінь крізь віконце,

Який проріже темряву із хмар,
Розтопить лід і з`явиться надія.
Скажи мені, що ВИЩИХ СИЛ я ДАР,
Твоя, нарешті виконана, МРІЯ.

Поки моя рука тремтить в твоїй,
Ти говори мені це знову й знову.
Що я твій ДАР і МРІЯ – я тоді
Старий зруйную світ і створю НОВИЙ.
23 березня 2026 р.

Хочеш бути зіркою — сяй.
Світло душі своє не ховай.
Палай уночі для далеких очей,
Витримуй самотність, мов вічність мечей.

Зірка — це голос, що рве тишину,
Це крик у пітьму, що прорізує сну.
Це серце, що б’ється для інших вгорі,
Хоч знає: кінець буде тільки в жарі.

Її не торкнешся, не втримають руки.
Вона — не людина. Вона — навпаки.
І всі, хто дивився на неї здаля,
Не бачили болю, що їй — як петля.

Зірка ніколи не просить про день,
Її доля — вгорі, до знемоги, щодень.
Але навіть коли не згасає зовсім —
Її світло йде крізь холодні часи.

Вона знає: блиск — це й дар, і хрест,
Бо сяйво тягне за собою жест —
Згоріти до тла, не лишивши сліду,
І впасти мовчки. Без слави. Без виду.

Тож хочеш світитись? Готуйся палати.
Це не просто злетіти — ще треба вмирати.
Зірка ніколи не знає меж,
Але кожна, що сяє — зрештою згорить теж.