Клен вже осипавсь, пропустила
Таку чарівну жовту мить,
Зате береза пожовтіла
Скидати листя не спішить.

День і тепліє, й холодніє,
Ще літа бабиного мить,
Цвіт конюшини ще біліє,
І клин у небі ще летить.

18.10.2025.
Ганна Зубко

Життя без тебе. Війна

Сьогодні знову все, як вчора.
А це – без тебе майже рік.
Учора – як життя актора –
У масках змінних. Це навік.
Ходжу. Живу. Дай сили, Боже!
…Чекаю, коли задощить.
Лиш дощ маскує мої сльози.
Тоді виходжу в люди. Мить –
І не помітно, чи знов плачу,
Чи дощ залив ті очі вщент.
Вони забули блиск від щастя,
Та пам'ятають лиш сегмент,
Коли ти був, коли живий ще,
Коли гуляли у саду…
…Прийшла, кривава, як вовчище!
Сказав: ,,Я на війну іду".
…На серці щем і море болю.
Кричу в нікуди: ,, Поверніть!
Віддайте мені мою волю,
Бо у полоні я вже рік!"
… Не віддадуть. І не повЕрнуть.
Кого питати? Де знайти?
…Там вітер розриває греблю.
Там – дике місце самоти.
Там пекло, горе, смерть і сльози.
Там чорні ріки пустоти.
Там громовиті страшні грози.
І там десь, любий, милий, ти…
Якби могла – пішла б шукати.
Де згинув – там лягла б пластом.
… Не зможу більше так кохати.
Життя моє тепер з хрестом.
Несу його, як колись щастя,
Красу, і радість, і любов.
Тепер той хрест в життя уп'явся
І взяв мене під свій покров.
Життя без тебе – рік без літа.
Воно – немов доба без дня,
Як протестанти – єзуїти,
Як із сукна важка броня.
Хіба ж буває рік без літа?
Доба без дня хіба бува?
Дві протилежності у вірі?
Не буде і броні з сукна.
Отак мене нема без тебе …
Лиш тіло ходить по землі.
Учора – щемно. Завтра – темно.
Рік із хрестом. Життя у млі.

День, коли закінчиться війна. g
День нашої перемоги. c
День, коли усміхнеться вона, B
А він поцілує її скроні. A

День, коли закінчиться війна g,Es7
День нашої перемоги. c+g(es),B-A
День, коли усміхнеться вона, B/d-B7
А він поцілує її скроні. A/F, A-Aes

Фон: ми, ми
Починаєм цінувати, коли втрачаємо, h
Ми не цінуємо те, що зараз маємо. G9/D7(#)
Скільки можливостей і часу вже згаяно, E
Маєм, що маємо. Маєм, що маємо. D,Cis-C

Завтрашній день нагадує пастку
Як і замовчування – ласкаве ововчення
Стає все страшніше маленький тягар

А я все без змін
Чекаю в капкані ласку
На мить інавгурації свого механізму
Дієвого такого-то, надкорисного

Чи бажане варто чекать?
Може його збудувать?

Жадав я поміч від білокрилих
Бідоносних та гордих створінь
З корисного – тільки їх тінь

Деталі та вм'ятини твого механізму
Я б зрозумів, але й сам невтерпець
Побачити те, на що стелять доріжку
Відчути весь холод й запиленість
Віршомазних, брудних
Доволі сумних орхідей

Липневий день
у хмарах, мов в вінку,
Сміється сонцем,
вітром заглядає
В зелений берег,
звивисту ріку,
Що поміж верб,
в долині протікає.

Перегорнув
все листя у кущів,
У тіні верб
на хвильку притаївся,
Піднявсь угору,
хмар вінок розплів,
У синє небо,
в хвилях задивився.

06.07.2024.

• Твір:

  Притуманений день
  після ночі,
  Заховався десь вітер,
  чи спить,
  Мої ноги іти неохочі,
  А мені до природи кортить.

  У найближче ---
  це берег з рікою,
  Верболозу кущі, осоки,
  У мовчанні
  із ними постою,
  Зазирну в голубінь висоти.

  Те мовчання
  про спокій подбає,
  Погойдаються
  хвилі в очах,
  Не сумує воно,
  не зітхає,
  І не має потреби
  в словах.

  09.12.2023.

• Твір:

  Пропала посмішка
  зимова білозуба,
  Неначе в тіні
  сірий стоїть день,
  Останнє листя
  вітер рве із дуба,
  Своїх сумних
  співаючи пісень.

  Вслухається могутній,
  білка скаче,
  У затишнім
  ховається дуплі,
  Ясен скрипить,
  чи стогне, може, плаче
  В спустіле поле
  поряд у ріллі.

  29.12.2023.