Добро не має маси і об’єму,
Не зважити його і на вагах.
Воно — як відблиск світла золотого
На втомлених і зморщених руках.

Немов зерно, закинуте в каміння,
Що не питає: «Можна прорости?»
А просто точить стіни сотворіння,
Щоб сонячні побачити пласти.

Воно не в тому, щоб роздати зайве,
Коли в коморі повно сухарів.
А в тому, щоб засяяти, як сяйво,
Там, де ніхто вогню не засвітив.

Добро не знає тіні і гордині,
Воно тече, як чиста течія.
Ми в цьому світі — лише на хвилину,
Лиш людяність — безсмертна, як ім’я.

Посієш іскру — і здригнеться крига,
Віддаш тепло — і зацвіте полин.
Добро немов найважливіша книга,
Яку людина пише до сивин.

08 травня 2026 р.

Ось і минули роки щастя,
Настав час дощу й негоди.
Світ нас добру не навчає,
А люди зла бажають всім довкола.

Де ж серце золоте поділося,
Час щедрий, швидкий, невтомний?
Новий Рік і День народження —
Два дні для душі найсвітліші, омріяні.

Хоч дороги нас розлучають,
Та хочеться туди вернутись,
Де нас чекають, люблять, сумують,
Де дитинство лишилось назавжди.

Ми діти навіки, всі рівні,
Де добрі батьки наші?
І тут, ніби без провини,
Крокуємо всі однаково.

Хай простять нам наші капризи,
І хай полюблять нас назавжди.
Хай ангел усміхнеться ніжно,
І хай цвіте ягода соковита.

Небо радісно сміється,
Вітер тихо нам співає.
Листя шелестить на гілках,
Осінь тихо нам промовляє.

Краса хай вимагає жертв,
А ріка весело тече.
Пташка сито в небі літає,
Рибка щедро у воді пливе.

Хай у світі буде добро,
І зло хай швидко зникне.
Дружба хай знов повернеться,
І щасливе життя розквітне.

І дорослі, й малі нехай
Не сіють сварки й конфлікти.
А ми всі разом промовимо:
«Один за всіх і всі за одного!»

Я не вірю в добро без «але»,
В чисті мрії, в надії не биті.
Злим завжди залишається зле,
А добро – найсуворішим в світі.

Найжорстокіша в світі – любов,
Джерело невичерпнеє болю.
Я не вірю в любов без оков,
А також в абсолютную волю.

Неможливо всім радість нести,
Дарувати лиш світ і надію.
Був такий, та помер на хресті,
Але в нього я теж не вірю.

Замість того, щоб дати пораду,
Як людині прожити життя.
Ти емоціям дай своїм раду.
Бо слова не знайдуть вороття.

Не осуджуй у гніві нікого.
Кожен хрест свій несе на плечах.
Промовчи і ні слова лихого,
Прояви краще ласку в очах.

Нам усмішка доречна й привітна,
Розм'якшить на секунду тягар.
Доброта твоя вічна безслівна,
Це великий Божествений дар.

Мабуть ввічливість нам допоможе
Віднайтися в людській простоті.
А манери нестримно хороші
Всім полегшать життя на землі.

Коли наступає в моменті
Слизька кам'яниста дорога.
Кінчаються всі аргументи,
Шукаєш у храмі ти Бога.

Потрібна від нього підтримка,
Щоб взяв тебе міцно на руки.
Доніс на щасливу зупинку,
Де закінчують плин свій муки.

По сьогодні ніхто не знає,
Де живе наш великий творець.
Хтось в іконах його шукає
І чекає щасливий кінець.

Але часом мені здається,
Що планета один організм.
Святе лише там відгукнеться,
Де присутній в живих моралізм.

Поселяється в чистім серці,
Де від вчора панує любов.
Там будує прозорі фортеці
Замість тисяч тутешніх церков.

Панує людськими руками,
Надихає творити добро.
Відшукати б його з роками,
Щоб спокійно на серці було.

В просторах дня в оковах ночі
Блукаю сам десь серед снів
Чого я хочу і не хочу
Чого не зміг і що зумів

Над чим я плачу чи сміюся
В чому безстрашний чи боюся
Чого навчаю я чи вчуся
Що я прийму чи відречуся

В полоні власних почуттів
Думки мов тіні йдуть за мною
В покорі знов тамую гнів
Життя моє тече рікою

І від народження за мною
Добро і зло десь за спиною
Ідуть невидимим конвоєм
Ведуть до вічного спокою

Ще не зійшли з орбіт світи
Ще ми йдемо нам треба йти
Ще кілька кроків до мети
Ще ми живемо я і ти

Вже нам нічого не змінити
Пора не вчитися а вчити
Вже трохи треба поспішити
Бо час іде а треба жити

А ми все йдем живемо мрієм
Добро і зло по світу сієм
Давно написане плануєм
Та одне одного не чуєм

P.S
Шукаєм в затінках тепла
Спадає привидом імла
Жевріє втомлена зола
Згоріло вогнище дотла