У затишній дитячій кімнаті, де пахло ваніллю від щойно спечених мамою тістечок, жили-були іграшки. Їх було багато: плюшевий ведмедик із латкою на вусі, дерев’яний коник з потертою гривою, лялька Оленка в рожевій сукні, і ціла армія різнокольорових солдатиків у блискучих мундирах.

Вдень вони терпляче чекали на свою маленьку господиню, дівчинку Софійку. Софійка любила їх усіх, вигадувала для них цікаві історії та влаштовувала чаювання на крихітному іграшковому столику. Але коли наставала ніч, і місячне сяйво заглядало у вікно, у кімнаті починалося справжнє диво.

З першим тихим скрипом підлоги іграшки оживали. Ведмедик підводився на лапи і потягувався, кремезний Коник тихенько іржав, Оленка розправляла свою рожеву сукню, а солдатики вишиковувалися в рівні ряди, готові до нічних пригод.

Щоночі вони збиралися у велике коло посеред килима. Ведмедик, як найстарший, розповідав історії про далекі подорожі, які він колись «здійснив» у руках Софійки. Коник хвалився своїми швидкими стрибками по дивану, а Оленка ділилася секретами, які їй пошепки розповідала Софійка. Солдатики ж марширували навколо, охороняючи їхній нічний світ від уявних чудовиськ під ліжком.

Одного разу до їхньої компанії потрапив новенький – маленький заводний літачок. Він був яскраво-червоний і мав блискучі крила. Літачок дуже пишався своєю здатністю «літати», хоча й лише по колу на підлозі.

Першої ж ночі Літачок почав хвалитися, що він найважливіший, бо вміє літати, а всі інші лише стоять на місці. Ведмедик спробував пояснити, що кожен з них особливий по-своєму, але Літачок нікого не слухав.

Тоді Оленка запропонувала влаштувати нічну олімпіаду. Ведмедик показав, як він вправно вміє знаходити заховані під ковдрою «скарби». Коник продемонстрував свої швидкі «скачки» між подушками. Солдатики влаштували показовий виступ з чітким маршируванням.

Настала черга Літачка. Він завів свій механізм і почав кружляти по кімнаті, голосно гудячи. Спочатку всі дивилися із захопленням, але незабаром це стало монотонно і нудно.

Коли Літачок зупинився, він з подивом побачив, що інші іграшки не аплодують. Ведмедик лагідно сказав: «Ти вмієш літати, це чудово. Але ми цінуємо один одного не лише за вміння, а й за дружбу та підтримку».

Оленка додала: «Кожен з нас приносить радість Софійці по-своєму. Ти даруєш їй відчуття польоту, ведмедик – затишок, коник – уяву про пригоди, а ми, солдатики, – відчуття захисту».

Літачок задумався над їхніми словами. Він зрозумів, що хвастощами не завоюєш друзів. З тієї ночі він став більш уважним до інших іграшок, приєднувався до їхніх ігор і розповідав про свої «повітряні» спостереження.

Так і жили іграшки в затишній кімнаті Софійки, оживаючи щоночі, цінуючи дружбу та неповторність кожного з них. І навіть коли сходило сонце, і вони знову ставали нерухомими, у їхніх іграшкових серцях зберігалося тепло нічних розмов та спільних пригод.
06.10.2015

Що , за мир , такий злий ,
Що , за день, такий поганий.
Люди сваряться між собою,
І зірка наче падає з небес.

Небо у вогні горить,
І пекло у небі зʼявилось.
А , як , це все мені набридло,
Хочеться миру святого , наче сонця яскравого.

І , я кажу : «Люди дорогі,
Давайте жити в мирі,
І давайте забувати свої образи
І запамʼятаємо одну цю фразу!»

Дружба- гарна справа,
Дружбою треба дорожити.
Знай , що без дружби погожої ,
Важко на світі прожити.

У чарівному лісі, де вітри співають,
Живе кіт «Мурчик» ,що на всіх дивується.
Він має друзів, веселих і гордих, що іноді дивують
Що завжди поруч, із ними він сміється.

Кролик «Амурчик» – маленький і хитрий,
Завжди веселить всіх, робить жартування.
Носоріг «Байбарон» – сильний і лагідний,
Захищає друзів, як вірний сторожа.

Білка «Озерниця» – як ніжна королева,
По деревах стрибає, як справжня фея.
Ведмідь «Мишко» – добрий і милий,
З ним завжди весело, ніколи не нудно.

Лев «Братовій» – мудрий і сильний,
Із ним вся тваринна родина щаслива.
Щука, карась, молюски, бичок, акула, кит,
Водні персонажі, що плавають без турботи.

У один прекрасний день Мурчик гуляв,
У лісі новому пригоди спіткали.
Зустрів він Амурчика, який відразу
Приголубив кота, з ним побути прагнув.

Потім Байбарон, Озерниця, Мишко й Братовій,
Приєдналися до друзів, стали частиною команди.
Разом вони весело гуляли, жартували,
Та допомагали один одному в будь-якій справі.

Аж ось, одного разу, Мурчик на річку потрапив,
Де зустрів водних персонажів, що в річці живуть.
Їхні історії та премудрості вразили Мурчика,
Він зрозумів, що дружба цінніша за все на світі.

Так Мурчик і його друзі зрозуміли,
Що дружба і відповідальність – це справжнє багатство.
Разом вони змогли подолати будь-які труднощі,
І відкрили нові горизонти, повні радості й щастя.

Отже, друзі, пам'ятайте, що дружба – це сила,
Вона допоможе вам у всіх життєвих аспектах.
Будьте відповідальними один до одного,
І ви знайдете щастя в кожній своїй стежці.

Одного разу, у сонячну весняну пору,
Спішно зайчик поспішав до своєї хатини.
Захопившись бігом, не помітив ворога,
Лисицю підступною, що паслася поблизу.

Лисиця, витончена та хитра,
Зітхнула задумливо, глянувши на зайчика.
Ідея в неї з'явилась враз – образити його,
Зрадіти своїй злому сердитій натурі.

І от, підступно посміхаючись, лисиця сказала:
"Ой, зайчику, ти такий неспритний та дурний!
Ти ні до чого не здатний, ти тільки бігати вмієш.
Я ж, лисиця хитра, знаю багато речей".

Зайчик на мить зупинився, щоб подумати.
Але скоро зрозумів, що лисиця хоче образити.
Він посміхнувся і відповів з повагою:
"Лисице, ти можеш говорити, але не варто образити".

"Образити нікого не потрібно", – заявив зайчик,
"А потрібно лише дружити та любити.
Бо в дружбі сила і радість, і добро,
І навіть найсильнішим образа не згубить".

Лисиця враз замовкла, її серце затеплилось.
Вона зрозуміла, що в зайчика мудрість глибока.
І відтоді, зайчик і лисиця стали друзями,
Спільно ділилися радістю, любов'ю та мудрістю.

Отож, друзі мої, запам'ятайте завжди:
Ображати нікого не потрібно, а треба тільки дружити та любити.
Бо в дружбі і любові – велична сила,
Що здатна змінити світ і зробити його кращим.

Дороги в Ирий забыли сознания,
В сей Поток
В сей Свет Ярчайший
Пелена Мрака а Не Ирий
В сознаниях у человека
Войной занято Оно
Сознание то открыть должно
От Пелены его отсечь
Да Поток Инглии Лучей Сих Многомерных Ввыси увидеть
Встать на Путь Золотой Сварога и в Вышние Миры и Реальности РА-М-ХА подняться
Друг Человечий многими забытий и Знающими в памяти хранимий
Любви покровитель Свободной и Мудрой
Путь Золотой Человеча-Сварожыца покажет народам что имя Отца Сварога и его Путь Света забыли
***********************************
Лучи Инглии РА-М-ХА СВЕТЯТ ДАЖЕ ВО КРОМЕШНОЙ ТЬМЕ И ХЛАДЕ
ТАМ ГДЕ ПЛАМЕНЬ ЖИЗНИ ПОТУХ