як довго в душу задивлятись
помітним стане демон скритний
чим глибше в неї копирсатись
гіркот клубок спіткнеш ледь видний

ввімкнеться пісня що по венах
пускав її в життя безвихідь
у памʼять той хайлайт вернеться
застряглий в серці виє в тихість

в момент секундний спогад гримне
перед очима рухне світ
твій звір придушений зірветься
запалить неміч жаром гніт

чомусь всі бачать тіло, а не душу
та відчувають холод всередині
що напишу сьогодні на картині
про почуття, якими я брешу

щодня кажу тобі моє “пробачиш?”
за те, що я, травмована роками,
оплакую сама собі сльозами
нестерпний біль, що навіть не побачиш

хочу закритись, відсахнутись, бігти
забувши про палку любов у серці
ти ніжно в очі глянеш у люстерце
загоїш рану, даш в коханні мліти

не розумію, сонце, чим живеш ти
чому сьогодні грієш, завтра палиш
розіб’єш серце, вламки переступиш
не чутимеш, як зірвуся волати

приходить день, проходять стрімко ночі
на наших “ми” стояла жирна крапка
колись вгадала правду мені бабка
що не від щастя будуть мокрі очі