Чи це мій голос, чи луна в чужому хорі?
Чи я пливу, чи просто хвиля б’є об борт?
Шукаю істину, як зірку в безкрайному морі,
Щоб віднайти свій власний, не нав'язаний маршрут.

Коли фундамент — ілюзорний,
То кожен дім — лише картковий
Навіщо будувати замок на піску?
Застигнути в чужих, незрозумілих еталонах.

Де межа між мною і тим, чого навчили?
Де щирий крок, а де — нав’язана хода?
Чи я іду за світлом, що горить всередині,
Чи просто блукаю в сутінках думок?
Ми часто губимо себе в чужій мандрівці,
Забувши, Хто нам дав найперший крок.

Немає правди в тому, що навіяне страхом,
Або в бажанні стати копією чиїхось мрій.
Ми всі проходимо життя єдиним шляхом —
Від пошуку себе до вічних Божих дій.

Бо тільки скинувши умовні всі маски
І зупинивши цей нав'язаний ритм
Ти знайдеш у Творця і спокій, і підказки —
Так, як ніхто інший досі відкрити не зміг.

Дім там, де твоє серце,
Там , де думки витають,
Де почуття бажання
Розпалюють й палають.

Дім там, куди думками
Вдень і вночі мандруєш,
Там, де незримо бачиш,
Там , де у тиші чуєш.

Стікає кров'ю в грудях
страшна і рвана рана.
Сердечко залишилось
Там, де живе жадана.

Вона розбите серце
Насильно не тримає :
– Шукай свою дорогу,
Тебе я відпускаю.

Душа перечить, б'ється,
Не згодна відпускати.
Та вибір не за нею,-
Йому свій дім шукати.

Чуття підігрівають
Думки. Їм це не вперше.
Горить душа , палає –
Дім там, де лишив серце.
14 лютого 2026 р.

вид за вікном теплом вражає натхненні очі ладним змістом
його він стрімко набуває в міцних твоїх палких обіймах
сірезне небо офарбує безмовний затишок за містом
увечір усміх твій мрехтивий проб’є похмурість враз промінням

найзліші морозь, сівер, стужа з тобою поряд тануть й гріють
найнеквітучіша місцина крізь призму щастя зеленіє
у дотиках твоїх відчутно все те про що так кожен мріє
там спокій мій, мій дім, притулок для ста причин з тебе п’яніти

Пора – зима,
Місяця лютого,
Дня раннього четверга.
З вікна бачу,
Як у бік міського аеропорта,
З неба впало не сонце,
А ракета з кривавого кремля,
Котру запустили гидотні москалі.
Ніби й така далека відстань,
І такий великий шлях,
А хвилин зо десять,
І вже помітно сяйво,
Та страшного вогню,
А не доброго сонця.
Бачу із свого віконця,
Як до того пекельного вогню,
Їдуть пожежні автівки.
У новинах кажуть,
Що на Київ женуть,
зетівські танки й броньовики…
У душі море горя, розпачу й страху,
Бо розпочалось все раптово,
Та перетворилось у страшну війну.
Але краще бути,
У клятій війні та страшному вогні,
Аніж з мерзотним кацапом
У рідному домі на своїй землі.

• Твір:

  Знову тривога
  Ще раз той Міг
  Хтось там радується..
  Може й хтось втік

  В когось біда
  В когось свята
  В кого десь мінімальна пенсія..
  Десь там в когось дядько в депресії

  Але це не так сильно важливо
  Бо ракета це те - що зробить всім диво!
  Десь там прилетить біля чиєїсь домівки
  А може в дупло, до маленької білки!

  Може десь біля озера
  Може саме в той дім!
  Але вороже клятий!
  Получиш двобій!