Найнеприємніша річ жуйки у тому, що як приліпне, то хрін її відліпиш.

Ти залишаєш свою кімнату,
збираєш речі, ідеш до парку.
Розпусти волосся, виглядай охайно,
ти усіх цікавиш, навколо всі фанати.

Яка ти неймовірна і неосяжна.
Життя проходить, біль заживає.
У своїх самбах – моднява дама,
по тротуару все шкандибає.
Та все їй муляє мала кривлялка
на її підошві весела жвачка.

То я тримаюсь навколо неї,
не відпускаю ні на мить від себе.
Можливо, вам не зручні
дурні епітети,
та я прилип до підошви
цієї жіночки.
І з ким би де ти не ходила,
я знов нагадую, куди ти влипла.
І хоч тебе вже не цікавить, де я і з ким,
а я ні з ким – я тут лежу у низині,
посеред тротуарів і асфальту,
мене розтоптав твій натовп фанатів.

Переступай свій крок за кроком,
перекидай жувачку в своєму роті.
Будь обережна, не повитягуй пломби
смак малини осів у твоїй слизистій.

Скільки не крутися ти у гумі,
ти не вилізеш ніколи з моєї думи,
не відчепиш ніколи ту жвачку
зі смаком малини – мене, болячку.

І я завжди поряд, десь з тобою,
десь приклеєний під партою старою,
у твоєму рюкзаку, в малім кармані,
поміж зошитів нових, складених старанно.

А я все мрію про нас і про нашу жувачку,
де б ми її жували годин дванадцять –
одну на двох, тілесний вибір:
мої мікроби в твоєму організмі.
Я збираюсь тебе не покидати,
здійнятись вище тротуарних розвалин.
Я знову клеюсь на підошву, і ми разом гуляєм.
Я дивлюсь на тебе у твоїй тіні,
десь там під кросівком твоїм.
І, може, ти мене не помічаєш,
та я не відпустив – як жвачка, яку ти не ковтаєш.

Прожуй у собі цей біль,
що так манить тебе в глибині.
Я залишуся орбітом тим
у кишені твоїх нових штанів,
і світ не прожує ніколи мене.